Глава 14. Повернення

Я побачила причал ще до того, як машина зупинилася. Катери ліниво погойдувалися біля причалу, вдаряючись бортами об кранці. Усього кілька годин тому мені здавалося, що я втомилася настільки, що готова повернутися куди завгодно. Але тепер, коли острів опинився зовсім поруч, усередині все стиснулося.

Я не хотіла назад. Зовсім.

Двигун уже стих, а я не рухалася. Террі теж мовчав. Я дивилася крізь лобове скло на воду, ніби могла змусити її зникнути. Запитання вирвалося саме.

— Ти знову замкнеш мене в блоці?

Я й без відповіді знала, що почую.

— Так.

Террі сказав це спокійно, без вагань і без спроби пом’якшити. Він теж дивився на причал, його руки розслаблено лежали на кермі. Я на секунду заплющила очі.

— Я не можу.

Террі мовчав кілька секунд. Здавалося, він не шукав слів, просто приймав те, що я сказала. Потім ворухнувся, і грюкнули двері з його боку. Я підняла голову. Террі обійшов машину, зупинився біля моїх дверей, відчинив їх, і я вийшла, сперлася спиною об задні двері, озирнулася навколо.

Холодне ранкове повітря пахло солоною водою, холодило обличчя й забиралося під куртку. Террі спочатку дивився на мене, а потім просто зробив крок, підняв руки й поклав долоні на дах автомобіля по обидва боки від моїх плечей.

— Добре, — тихо сказав він. — У тебе є кілька хвилин, щоб передумати.

Я знову подивилася на катери, на воду, на горизонт. Усередині нічого не змінювалося, і я повільно похитала головою.

— Ні.

Він ледь помітно кивнув, ніби саме такої відповіді й чекав. Потім нахилився до мене, і я навіть не встигла зрозуміти, що відбувається. Одна його рука опинилася в мене за спиною, друга — обхопила мої стегна, і наступної миті він уже підняв мене на руки. Просто тримаючи вертикально, міцно й надійно, щоб я не зісковзнула. Майже закинувши на плече, але не перевертаючи. Від несподіванки в мене перехопило подих.

— Що ти робиш?

Він навіть не змінився в обличчі.

— Допомагаю тобі дійти.

Тільки тепер до мене дійшло, де ми. Причал, навколо катери, там є люди. Хто завгодно міг нас побачити, щось подумати, потім обговорювати. Від цієї думки щоки миттєво спалахнули.

— Террі, постав мене!

Я смикнулася, намагаючись звільнитися. Його хватка лише стала трохи впевненішою, він міцніше перехопив мене, щоб я не зісковзнула.

— Ти впадеш.

Це було сказано без роздратування. Я перестала вириватися. Я вже зрозуміла — що більше я опиралася, то довше він нестиме мене ось так. Я стиснула зуби й зашипіла на нього.

— Постав мене, я піду сама.

Він одразу зупинився й без жодного слова обережно поставив мене на ноги. Потім зробив крок назад і простягнув мені руку. Я мовчки дивилася на його розкриту долоню, потім повільно вклала в неї свою. Його пальці м’яко зімкнулися, і він ледь помітно потягнув мене вперед. Я пішла слідом до самого трапа, не піднімаючи очей на людей навколо й не перевіряючи, хто що бачив.

***

Террі сидів навпроти й час від часу дивився на Мел. Вона мовчала, відвернувшись до вузького ілюмінатора каюти. Обличчя було спокійним, майже нерухомим. Тільки пальці лежали надто напружено й рівно на колінах. Десь за перегородкою працював двигун, корпус м’яко відгукувався на воду. Усе було майже так само, як тоді.

Вони вже їхали в такій каюті. Тоді Мел була мокра, виснажена, налякана після того, як він забрав її з поліцейського відділку. Там ніхто навіть не звернув уваги, що їй потрібен сухий одяг.

Він пам’ятав, що тоді не зміг піти — не ризикнув залишити її саму, просто відвернувся. Пам’ятав навіть не звук її рухів за спиною, а власну нерухомість. Тільки не обертатися, не дати їй ще однієї причини чекати від нього найгіршого. Тоді ці кілька метрів між ними здавалися необхідною дистанцією.

Учора він залишав її саму, і вона нікуди не пішла. Минулої ночі вона перевдягалася в його ванній, потім вийшла до нього босоніж, із мокрим волоссям, у піжамі, а кілька годин потому заснула в його руках. Террі дивився на її спокійний профіль і надто ясно відчував різницю між цими двома поїздками. Тепер вона могла заснути, відчуваючи його руку на собі, могла прокинутися раніше за нього, вийти зі спальні й залишитися.

Він відвів погляд до ілюмінатора. Ця ніч нічого не скасувала. За кілька хвилин катер причалить, і він знову скаже їй, куди йти й де вона залишиться. Його рішення не змінилося. Але тепер усередині цього рішення було щось іще — тепло її тіла, її сміх на кухні, її сонне дихання під його долонею. Усе те, що ще вранці було поруч — і що він зараз власними руками повертав за двері її блоку.

***

Террі знайшов Аарона біля поста перед внутрішнім коридором СБ. Той стояв боком до стійки, переглядаючи щось на планшеті. Террі зупинився з іншого боку стійки й сперся рукою об її край.

— Повернулися? — запитав він, не піднімаючи голови.

— Двадцять хвилин тому.

— Машина?

— На стоянці, ключі в нашого чергового на причалі.

Аарон провів пальцем по екрану.

— Клініка закрила документи?

— Так. Я прикріпив висновок до виїзду.

— Добре.

Він відкрив картку маршруту, перевірив час і поставив відмітку про повернення.

— Тоді я закриваю дозвіл.

Террі кивнув. Аарон уже збирався перейти до наступного екрана, коли запитав:

— І як вона поводила себе?

Запитання прозвучало майже між іншим. Террі схрестив руки на грудях.

— Майже ідеально.

Палець Аарона зупинився над екраном і він підняв очі.

— Майже?

Террі знизав плечима.

— Не намагалася піти. У клініці робила все, що від неї вимагалося, у місті проблем не було.

Аарон моргнув.

— Ти зараз точно говориш про Мел?

— Так.

Кутик його рота трохи смикнувся.

— Тоді що було неідеально?

Террі помовчав секунду.

— На зворотному шляху відмовилася йти до катера.

— І?