Глава 12. Контракт

Ранкове повітря ще не встигло прогрітися. Між адміністративним корпусом і лабораторіями було майже порожньо. Лише поодинокі співробітники поспішали своїми маршрутами, не затримуючи погляду.

Террі вийшов з адміністративного корпусу. Він ішов звичним рівним кроком. Назустріч із сусіднього корпусу вийшов Аарон. Зрівнявшись із ним, він мовчки розвернувся й пішов поруч. Кілька секунд вони йшли мовчки, підлаштовуючись під один темп.

— Марк приходив учора.

Террі лише повернув голову.

— З чим?

— З Мел.

Крок Террі збився лише на мить. Наступний він зробив уже в колишньому темпі.

— Говори.

— Він говорив із нею. І побачив хвіст по медблоку.

Террі провів долонею по волоссю й засунув руку в кишеню куртки. Пальці звично намацали запальничку.

— Що ти йому сказав?

— Серце. Стрес. У базі її ще не було.

— І він тобі повірив?

— Ні. Він копатиме далі.

— Думаєш, розпитуватиме її?

— Ага, — Аарон кивнув.

Террі коротко глянув на нього.

— Прибрати Марка з проєкту не можна.

— Знаю, — всміхнувся Аарон.

— Згорнути їхнє спілкування — теж.

Вони мовчки обійшли візок із контейнерами, який вивозили до лабораторії.

Террі дістав із кишені запальничку. Провів великим пальцем по коліщатку. Не запалюючи.

— Отже, цей канал треба закрити. Не грубо.

— Я й не пропоную. Грубо — це якщо він дізнається правду.

Террі вперше за всю розмову подивився просто на Аарона.

— Що пропонуєш?

Аарон навіть не сповільнив кроку.

— Ти поговориш із нею. Я створю обстановку навколо.

— Конкретніше.

— Вона має побачити: щойно трохи відкрилася йому — і в нього починаються проблеми.

— Щоб вона сама закрилася?

— Нехай зрозуміє, що він — не в безпеці.

— Це виглядатиме як погроза.

Аарон нарешті повернув до нього голову.

— Це і є погроза. Просто без слів «якщо ти не...».

Террі сповільнив крок. За кілька метрів зупинився. Повільно видихнув.

— Я не буду лякати її Марком.

Аарон зупинився поруч. Засунув руки в кишені й ледь усміхнувся краєм рота.

— Звісно. Ти любиш, щоб вони самі до всього доходили. А я — щоб переставали смикатися.

— Ти щось вирішив щодо Марка?

— Ні. Поки вона мовчить — він марний.

— Отже...

— Отже, ти скажеш їй, що він — не у вакуумі. А я зроблю так, щоб вона це відчула.

Террі підвів на нього погляд.

— Він не зупиниться.

— І не повинен.

Аарон знову подивився вперед, ніби розмова для нього вже закінчилася.

Террі мовчав і довго дивився на нього.

— Якщо ти перегнеш...

— Тоді вона замкнеться. А ти цього не хочеш.

Аарон першим рушив далі.

— Він уже вліз, — кинув він, не озираючись. — Просто ще думає, що стоїть осторонь.

Аарон зник за поворотом.

Террі ще кілька секунд стояв нерухомо.

Запальничка все ще лежала в його долоні. Він повільно провернув коліщатко великим пальцем і сховав її назад до кишені.

Марк.

Якщо Аарон мав рацію, проблема була вже не в цікавості. Цікавість була наслідком.

Він розвернувся й попрямував до адміністративного корпусу.

— З'єднайте мене з Марком, — сказав він у комунікатор. — Нехай зайде до мене. Зараз.

***

Кабінет був освітлений рівно — без акцентів.

Террі стояв біля столу, спираючись долонею на край. Перед ним не було ні паперів, ні екрана.

Марк зайшов швидко. Із терміналом у руках. Надто зібраний.

— Сідай, — сказав Террі.

Марк сів. Термінал лежав на колінах. Він не вмикав його.

— Дай статус другої фази, — сказав Террі. — Контрольний мікросинтез. Готовність.

Марк відкрив рота — і закрив.

Це було помітно.

— Я... — він подивився вбік. — Я поки не готовий дати фінальний статус.

— Чому? — запитав Террі.

Без тиску. Майже буденно.

Марк ковтнув.

— Є речі, які мені не подобаються і які потрібно перевірити.

Террі кивнув. Ніби почув саме ту відповідь, на яку очікував.

— Назви їх.

Марк знову замовк. Цього разу довше.

— Вони... — він стиснув корпус термінала пальцями. — Не вкладаються у звіт.

— Цікаво, — сказав Террі. — Бо аналітики вже третю добу ганяють модель. А ти в цей час не готуєш мікросинтез.

Марк випростався.

— Я поки не розумію, що саме ми стабілізуємо. Є зони невизначеності.

— У проєкті завжди є зони невизначеності, — відповів Террі. — Для цього і існує мікросинтез. Ти сам це сказав.

Пауза.

— Марку, скажи мені прямо. Чим ти займався останні три дні?

Це було просте запитання.

Саме тому воно було небезпечним.

Марк подивився на нього — і вперше не знайшов слів.

— Я... — почав він.

І знову зупинився.

Террі не допомагав. Не уточнював. Просто чекав, не змінюючи пози.

— Я не можу цього пояснити, — сказав Марк нарешті.

Тиша в кабінеті стала густою.

— Прийнято, — сказав Террі.

Він випростався й на секунду відвернувся до вікна.

— Тоді я сформулюю за тебе, — продовжив він. — Ти не займався тим, за що відповідаєш.

Марк напружився.

— Це не так, — сказав він, не підвищуючи голосу.

— Тоді покажи результат, — спокійно відповів Террі.

Марк опустив погляд. Екран термінала так і залишився темним.

— Його немає, — глухо сказав він.

Террі повільно кивнув.

— Ось у цьому й проблема. Не у відсутності звіту. А у відсутності відповіді на запитання, чим ти займався замість цього.

Террі зробив паузу.

— Я не питаю «чому», — додав він. — Мене цікавить лише одне: ти в проєкті чи ні.

Марк підвів голову.

— Я в проєкті.

— Тоді повернися до нього. У тебе сорок вісім годин. Або в мене на столі з'являється план мікросинтезу, або я виводжу тебе з проєкту.

— Ти не можеш...

— Можу, — перебив Террі. — І зроблю.

— І ще, — додав він. — Відтепер ти повертаєшся до своїх обов'язків.

Він не уточнював. Марк зрозумів межу.

— Ми обоє знаємо, — продовжив Террі, — що проєкт тримається на тому, що кожен робить свою роботу.