Розділ Перший

                                                                  “Tomorrow may be later” 

Каліфорнійське сонце сліпило, воно було надто яскравим порівняно з лагідним дощем Сіетла. Коли чорний лімузин Гілберта повільно заїхав на територію маєтку, Ліна мимоволі затамувала подих. 

Маєток у Ріверсайді був не просто будинком. Це була біла кам’яна «громіна», яка височіла над ідеальним газоном. Каскадний басейн-водоспад, тенісний корт, випещені туї та тераси з вогняними чашами... Все виглядало так, ніби зійшло зі сторінок журналу про життя мільярдерів. Але для Ліни, яка звикла до їхнього маленького, затишного будиночка, де кожен скрип підлоги був рідним, це місце здавалося стерильним та чужим. 

Біля входу їх чекала ціла делегація: дворецькі в накрахмалених сорочках вишикувалися в лінію, немов солдати. Гілберт Торнтон стояв у центрі, виглядаючи як господар цього світу. 

— Ласкаво просимо додому, — вимовив він своїм оксамитовим, але позбавленим тепла голосом. 

Він зробив крок назустріч і притягнув Сару до себе, цілуючи її з володарським жестом. Сара, здавалося, на мить розслабилася, засліплена цією розкішшю. Потім Гілберт перевів погляд на Ліну. На його обличчі з’явилася широка, радісна усмішка, яка, проте, не торкнулася його очей. Він лише коротко кивнув їй, ніби вітав нового цінного співробітника

Вечір настав швидко. Ліна блукала безкінечними коридорами, де кожен крок відбивався луною від мармуру. У цьому будинку було все, що забажаєш — від власного кінотеатру до шеф-кухаря на кухні, але їй здавалося, що повітря тут надто мало. Все було сірим і порожнім. 

Вона впала на величезне ліжко у своїй новій кімнаті, яка була більшою за всю їхню колишню вітальню, і витягла телефон. Екран спалахнув, висвітивши груповий чат, який був її єдиною ниткою з реальністю. 

Жасмін: «Ліно! Ти як? Кажи, що там справжній палац і ти вже плаваєш у басейні з дельфінами!» 

Алан: «Сподіваюся, там є гараж на десять машин, Уокер. Чекаємо фото твого нового "корабля"». 

Ліна гірко посміхнулася, дивлячись на повідомлення від Алана. Серце зрадницьки стиснулося — він їй подобався так довго, що думка про сотні миль між ними здавалася фізичним болем. Вона почала швидко друкувати відповідь: 

Ліна: «Тут нудно. І сіро. Тут стільки місця, що можна загубитися і ніхто не знайде тебе до ранку. Все виглядає дорого, але пахне лише миючим засобом і фальшем. Жасмин, я б віддала цей корт за одну нашу прогулянку під дощем. Алан, гараж тут є... але в ньому немає душі». 

Вона відклала телефон і подивилася у вікно на каскадний басейн, що світився неоном. Дворецькі вже рознесли вечерю, Гілберт і Сара обговорювали якісь інвестиції внизу. 

Ліна підійшла до дзеркала і провела пальцями по склу. Вона була в люксі, але відчувала себе пацієнткою в дуже дорогій, красивій палаті. Каліфорнія прийняла її з усмішкою дворецького — ввічливо, але абсолютно байдуже. 

Телефон завібрував майже одразу. 

Ліна опустилася на край ліжка й відкрила чат. 

Жасмін: «Стоп. Тобто в тебе реально є басейн?» Алан: «І тенісний корт?» 

Жасмін: «І дворецькі?» 

Алан: «Уокер, ти випадково не переїхала в якийсь фільм про мільярдерів?» 

Ліна тихо всміхнулася. 

Вона повільно підвела голову й ще раз оглянула свою нову кімнату. Тепле світло дизайнерських ламп м'яко ковзало по світлих стінах, відбиваючись у величезному дзеркалі біля туалетного столика. Ідеально застелене ліжко займало майже центр кімнати, а за скляними дверима ховалася простора гардеробна, яка була більшою за всю її колишню спальню. Поруч — окрема ванна кімната зі світлим мармуром, чорними матовими деталями та величезною душовою кабіною. На письмовому столі вже стояв новий ноутбук, а біля панорамного вікна висіли важкі світлі штори, крізь які пробивалися останні промені каліфорнійського сонця. 

Усе виглядало надто правильним. 

Надто дорогим. 

Надто бездоганним. 

Наче вона випадково опинилася всередині красивої картинки, яка не мала нічого спільного з реальним життям. 

Телефон знову тихо завібрував. 

Жасмін: «Я б на твоєму місці вже носила корону і наказувала дворецьким приносити морозиво.» 

Алан: «А я б заблукав у такому будинку в перший же день.» 

Жасмін: «Тепер вона занадто багата для нас.» 

Алан: «Через місяць видалить наші номери і буде спілкуватися тільки з мільйонерами.» 

Ліна тихо засміялася й похитала головою. 

— Дурні... — ледь чутно промовила вона. 

Їхні жарти зігрівали сильніше за будь-яку розкіш навколо. Вони завжди вміли змусити її усміхнутися навіть тоді, коли всередині все стискалося від тривоги. Вона відчувала: за цими повідомленнями ховалася легка заздрість. Для Жасмін і Алана цей будинок був справжньою мрією. Особняк із фільмів, про який можна лише фантазувати. 

І, мабуть, більшість людей теж так подумали б. 

Хто відмовився б від життя серед білого мармуру, величезних панорамних вікон, особистої прислуги, басейну з неоновим підсвічуванням, приватного кінотеатру й гаража, наповненого автомобілями, вартість яких перевищувала ціну цілого кварталу? 

Та Ліна дивилася на все це і не відчувала захвату. 

Лише дивну втому. 

Наче цей будинок був занадто великим для того, щоб у ньому залишалося місце для справжнього життя. 

Вона повільно надрукувала відповідь. 

Ліна: «Повірте, я б зараз проміняла половину цього будинку на нашу стару лавку біля кав'ярні.» 

Відповідь прийшла майже миттєво. 

Жасмін: «Ти безнадійна.» 

Алан: «Офіційно підтверджую.» 

На обличчі Ліни знову з'явилася усмішка. 

Вона відклала телефон і підійшла до панорамного вікна. Унизу мерехтів басейн, вода якого переливалася блакитними відтінками. На терасі дворецькі закінчували накривати вечерю, а з відкритих дверей будинку долинав спокійний голос Гілберта, який обговорював із кимось чергові справи.