41 ЮЛЯ І ВЛАД

Марія

Дзвінок у двері пролунав саме тоді, коли я пропонувала різні варіанти ресторанів для святкування дня народження Назара. Я так сильно хочу переключитися на щось веселе і святкове. І це чудовий привід повеселитися, тим більше його брат приїхав в гості.

— Вибач, що приперлася, — з порогу каже сестра, — Я боюся бути наодинці сьогодні.

— Та хлопці тільки раді, що ти тут. Що сталося, Юль? 

— Цей дибіл ходить за мною. Вибачається, обіцяє розлучитись, — пояснює, знімаючи взуття, — І які хлопці, У вас тут якась зустріч?

— Приїхав брат Назара. Він чудового готує, то ми і смакуємо його стравами.

— Пахне дійсно смачно, — зазначає Юля.

Вона йшла коридором, схрестивши руки ніби обіймала себе. Але виглядало це так, немов вона захищається від  від світу.

— Привіт, — каже, — Вибач, що з пустими руками.

— Привіт, все окей. В нас тут повно всього, — Назар усміхнувся, але одразу помітив, що щось не так, бо перевів погляд на мене. — Заходь, Юль.

— Я не надовго, — додала вона.

— Подивимось, — відповів він спокійно, — Не варто спішити, — обійнялися без зайвої сентиментальності.

В кухню зайшов Влад, який щойно закінчив телефонну розмову в сусідній кімнаті.

— Я вже пропустив вступну частину чи ще встигаю?

Юля підняла брови, напевно в неї тимчасова алергія на всіх красивих чоловіків. А Влад дійсно дуже привабливий. Високий, широкоплечий, зі світло–карими очима і довжелезними віями. Я таких майже ні в кого не бачила. 

Він одягнений у чорну футболку, тому добре видно його треновані руки, які вкриті густим волосся. Ходячий тестостерон, одним словом. Тільки погляд у нього…. пустий. Я помітила, що у Юлі сьогодні теж такий. Дві зранені душі за одним столом…. Нічого не скажеш. Вони або порозуміються і полікують одне одного, або добʼють остаточно.

— Вступна частина не завжди має сенс, — хмикнула Юля.

Назар зітхнув, уже передчуваючи, що вечір буде непростим.

— Тоді перейдемо одразу до фази алкоголю? — Влад взяв пляшку віскі в руки.

— Отакої, — обертаюся до Назара. Бачу, що він теж в ступорі.

— Це Влад, — прокашлюється, — Мій брат, — зробив жест рукою. — Влад, знайомся. Юля. Сестра Марії.

— Приємно, — сказав він, але без посмішки.

— Сумніваюсь, — відповіла Юля.

Тиша повисла в повітрі невеликої кімнати. Враження, що в Юлі з Владом словесний бій, підкріплений дивоглядками.

Я вже хотіла щось сказати, щоб розрядити обстановку, але Влад мене випередив.

— Одразу в атаку? — він трохи нахилив голову. — Навіть без розвідки?

— Я не люблю витрачати час, — Юля склала руки.

— Це добре, — він кивнув. — Бо я теж.

Вони дивилися одне на одного так, ніби кожен уже вирішив, що перед ним проблема. Ну по поведінці Юлі це я зрозуміла точно. Вона ображена на цілий чоловічий світ, тому Влад чисто випадково попадає під роздачу. Віддувається за всіх носіїв чоловічих хромосом, так сказати.

— Може, сядемо? — каже Назар.

— Так, — швидко підтримую. — Влад сьогодні дуже постарався. Мʼясо супер–класне!

Влад стояв біля столу, тримаючи келих з водою в одній руці, а в іншій пляшку віскі, який я принесла. Він виглядав так, ніби давно не мав нормального спокою. Уважно подивився на Юлю, але не сказав нічого. Всі сіли за стіл.

Юля обережно відсунула стілець, сіла, але не торкалася їжі. Влад навпаки — взяв ніж і виделку, ніби він щойно сів вечеряти.

— Сам готував? — запитала Юля, дивлячись на м’ясо.

— Так, — відповів Влад.

— Несподівано.

— Чому?

— Бо зазвичай чоловіки або не вміють готувати, або роблять це, щоб справити враження. Влад навіть не підняв очей.

— А жінки зазвичай або оцінюють, або критикують. Рідко просто їдять.

Я кашлянула, а Назар зробив вигляд, що дуже зацікавлений салатом. Ніхто і не згадав, що ми вже їли і мʼясо, і салат, і вже навіть переходили до десерту. Здається, нам його не треба, тільки — попкор. Бо тут якесь кіно починається.

— Я оцінюю, бо маю право, — Юля посміхнулася, але це була холодна посмішка.

— А я готую, бо мені подобається. Не для тебе.

— Слава Богу, — відповіла вона.

— Взаємно.

Влад нарешті підняв погляд. Кілька секунд вони мовчали. Потім Юля взяла виделку, скуштувала шматок м’яса… і на секунду затрималась.

— Може виберемо ресто…. 

— Нормально, — сказала вона, не давши мені договорити. Здається, вона і не чула мене.

— Дякую за високу оцінку, — сухо відповів Влад.

— Не перебільшуй.

— Не звик.

— Ми точно не зайві? — прошепотіла я, нахилившись до Назара.

— Здається, зараз спалахне, — шепоче у відповідь.

— Ким ти працюєш? — Юля відклала виделку.

— Я військовий слідчий, — відпиває ковток соку.

— Любиш шукати правду?

— Це робота.

— А знаходиш її?

— Іноді.

— І що робиш, коли не вдається її віднайти?

— Приймаю, як факт.

— Просто так? — засміялася вголос сестра.

— А що ще робити? — Влад відкинувся на спинку крісла.

— Не знаю. Наприклад, не дозволяти себе обманювати..

— Це ти зараз про себе чи все–таки про роботу? 

Я напружилася. Назар вже хотів втрутитись, щоб вкотре перевести розмову, але Юля відповіла швидше:

— Я не сприймаю це як факт і як щось належне. І не роблю вигляд, що нічого не сталося. 

— А я і не роблю.

— Та ну?

— Ти навіть не знаєш, про що говориш, — Влад трохи нахилився вперед.

— Я знаю достатньо, щоб розуміти, що всі чоловіки брешуть.

— А жінки — ні?

— Жінки брешуть, коли змушені.

— Так дуже зручно виправдовувати, — захмурився.

— Реалістично.

Влад поставив келих на стіл.

— Знаєш, що реалістично? Люди зраджують. Незалежно від статі.

— Ей, родина! — обізвався Назар, — Ви ж, ніби, про роботу говорили, — але ці двоє навіть не обернулися в наш бік.

— Але починають завжди чоловіки, — Юля схрестила руки.

— Це ти так вирішила після одного випадку?

— Це я вирішила після достатньої кількості випадків.