5. Як та пара на склі

Ця робоча зміна була важкою: три операції за ніч. Ніби нічого критичного не сталося, але за відчуттями, я немов пошматована на дрібні часточки. Не знаю чи міцний і солодкий сон збере мене до купи. 
Через сорок хвилин після того, як я покидаю лікарню,  вже підіймаюся останніми сходинками, наближаючись до дверей квартири. Чесно, ледве лізу. Я втомлена, але красива. Вкотре лаю себе, що вчора взула чоботи на високих підборах.

Ось мій п’ятий поверх і радію, що нарешті тут — в домі, де я ночую та іноді їм. Матінко, як я докотилася до такого, що живу на роботі… 

Але я ж сама хотіла цього. Тому на себе не нарікаю зайвий раз, бо це неправильно — себе треба любити.

Згадую, що сьогодні має приїхати Ілля. Я казала, щоб приїхав зранку. Але вже цього не хочу, бо мрію про сон. Але вже як буде — не виганяти ж його, коли приїде. Якщо все-таки приїде…

Через годину повинні дати світло — хоч помиюся нормально і піду спати. Я звикла до постійних відключень, але ніколи не звикну до звуку повітряної тривоги.

Минає двадцять хвилин і я вже смакую вівсяну кашу і п’ю трав’яний чай. Хотілося б кави, але зараз все одно піду спати, тому заливаю в себе цей чудо напій, який привезла мені Юля. Взагалі вона фанат чаю. Якщо хтось з подорожей привозить магнітики, то вона тягне пів валізи різного чаю. Завжди пригощає його ним і дарує як додаток до основного подарунку. В кожного свої збочення. До речі, я обіцяла їй віддзвонити. Шукаю свій телефон, перебираю пальцями і знаходжу номер Юлі.

— Привіт, майбутня іменинниця. Як справи? Вибрала місце для святкування? — згадую про нашу вчорашню розмову в кафе

— Привіт, сіс. Так, там суперово. Альтанки, котеджі, ставок, басейни, спа — все по повній програмі, — тараторить сестра, — Так як вони тільки відкрилися, то дарують гарні знижки, тому я забронювала це царство на два дні. Так що, дорогенька, бери свого Іллю, кілька вихідних і гайда відпочити від тієї срані, що робиться навколо.  

Ентузіазму в сестри хоч відбавляй. От вона завжди така, треба повчитися.

А я вже і не знаю чи хочу цього відпочинку, мені б поспати просто і все буде ок, не маю потреби в зайвих веселощах.

— Не знаю чи Ілля зможе, він поїхав у відрядження до Києва. Сьогодні повинен приїхати, то поговорю з ним. Але робота в нього така, що в будь-який момент може зірватися з місця, ти ж знаєш.

— Не парся, я наберу його, запрошу особисто, щоб не образився. Часу — більше тижня, тому підлаштує свої справи, надіюся. Може заїдеш до мене на чай з тістечком?У мене з обіду голяк, клієнтів не буде сьогодні, в нас генератор вийшов з ладу, тому всіх перенесли.

А я згадую, що обіцяла піти на каву з Назаром після обіду. Сестрі ще нічого не казала. Боюся її реакції, почне тут свої сеанси психотерапії. Не хочу з лікаря стати пацієнтом. 

Юля працює подологом, вона з юності любила наводити красу, тому навчаючись в медичному коледжі паралельно підпрацьовувала майстром манікюру та педикюру. Згодом їй запропонували роботу в найбільшому медичному центрі міста. В них там цілий спектр послуг, навіть зачіски та макіяж роблять. Там вона, ніби, і медик, але не в класичному значенні.

Юля задоволена роботою і зарплатою теж. Живе в своє задоволення, часто подорожує, любить гарно одягатися. Але бойфренда у неї не має. Був один, але щось в них пішло не так, тому Юлька тримає дівочий целібат вже більше року. Каже, що такого як треба ще не зустріла, а якого-небудь не хоче. В цьому я її підтримую.

— Ей, ти ще тут, Марія? — горлопанить сестра у слухавку.

— Вибач, дуже втомлена, а після обіду мушу в клініку ще їхати. Тому треба виспатися. О, світло увімкнули, біжу в душ. Бувай, дорогенька. Цьом.

Вимикаю телефон і біжу у ванну кімнату. Спершу відкриваю кран, бо хочу переконатися чи є гаряча вода. О бінго, є! Миюся повільно, не спішу, а в голові вчорашня зустріч в ординаторській лікарні. Зустріч, яка перевернула моє серце і наполохала мої думки. Дивні відчуття, мені здавалося, що за ці роки я забула, пробачила і відпустила цього чоловіка. Здавалось…

Я спокійно ввійшла в нові стосунки. Не можу сказати, що відчуваю бурю емоцій, неймовірну закоханість і прив’язаність до Іллі. Але з ним спокійно та затишно. Він дуже надійний та уважний до мене, завжди допомагає у всіх труднощах. Я це дуже ціную, бо він був поруч у важкий для мене період і став надійною опорою в момент, коли, здавалося, що мій світ тримався на волосині. Та і Юля до нього добре ставиться, а вона хоч молодша, але краще знається на чоловіках.

Виходжу з душу, обмотую волосся рушником, з грудей виходить не то стогін, не то тихий видих. Протягую долонею по дзеркалу — у широкій смужці бачу своє відображення, решта — пара на склі. Все буде, як було. Я лікар, він лікар, ми просто колеги, а про минуле згадувати не варто.

Його немає, я була надто юною, брала все близько до серця, може я нафантазувала собі забагато, від того і розчарування в наших стосунках. А може і не було ніяких стосунків…

Може наше минуле, як та пара на склі, один рух  і немає нічого. Або ж є, просто в іншому стані, нуу, як вода — вода, лід, пара…