5 ЖИТТЯ – ВОДА, ЛІД, ПАРА

Ця робоча зміна була важкою – три операції за ніч. Ніби нічого критичного не сталося, але за відчуттями я ніби пошматована на дрібні часточки і не знаю чи міцний і солодкий сон збере мене до купи. Через сорок хвилин я вже підіймаюся останніми сходинками, наближаючись до дверей квартири. Чесно, ледве лізу, я хоч втомлена, але красива. Вкотре лаю себе, що вчора взула чоботи на високих підборах.

Ось мій п’ятий поверх і радію, що нарешті тут – в домі, де я ночую та іноді їм. Матінко, як я докотилася до такого, що живу на роботі… Але я ж сама хотіла цього. Тому на себе не нарікаю зайвий раз, бо це неправильно – себе треба любити.

Згадую, що сьогодні має приїхати Ілля. Я ж казала щоб приїхав зранку. Але вже цього не хочу, бо мрію про сон. Але вже як буде – не виганятиму ж, коли приїде. Якщо все таки приїде.

Через сорок хвилин повинні дати світло, хоч помиюся нормально і спати. Я звикла до постійних відключень, але ніколи не звикну до звуку повітряної тривоги.

Минає двадцять хвилин і я вже смакую вівсяну кашу і п’ю трав’яний чай. Хотілося б кави, але зараз все одно піду спати, тому заливаю в себе цей чудо напій, який привезла мені Юля. Вона фанат чаю. Якщо хтось з подорожей привозить магнітики, то вона завжди тягне пів валізи різного чаю. Завжди пригощає його ним і дарує як додаток до основного подарунку. В кожного свої збочення. До речі, я обіцяла їй віддзвонити. Шукаю свій телефон, перебираю пальцями і знаходжу номер Юлі.

– Привіт, майбутня іменинниця. Як справи? Вибрала місце для святкування? – Згадую про нашу вчорашню розмову в кафе.

– Привіт, сіс. Так, там суперово. Альтанки, котеджі, ставок, басейни, спа – все по повній програмі. Так як вони тільки відкрилися, то дарують гарні знижки, тому  я забронювала це царство на два дні. Тому, дорогенька, бери свого Іллю, кілька вихідних і гайда відпочити від тієї срані, що робиться навколо.   Ентузіазму в сестри хоч відбавляй. От вона завжди така, треба повчитися.

А я вже і не знаю чи хочу цього відпочинку, мені б поспати просто і все буде ок, не маю потреби в зайвих веселощах.

– Не знаю чи Ілля зможе, він поїхав у відрядження до Києва, сьогодні повинен приїхати, то поговорю з ним. Але робота в нього така, що в будь-який момент може зірватися з місцяю ти ж знаєш.

– Не парся, я наберу його, запрошу особисто, щоб не образився. Часу – більше тижня, тому підлаштує свої справи, надіюся. Може заїдеш до мене на чай з тістечком, у мене з обіду голяк, клієнтів не буде сьогодні, в нас генератор вийшов з ладу, тому всіх перенесли.

А я згадую, що обіцяла піти на каву з Назаром після обіду. Сестрі ще нічого не казала. Боюся її реакції, почне тут свої сеанси психотерапії. Не хочу з лікаря стати пацієнтом. 

Юля працює подологом, вона з юності любила наводити красу, тому навчаючись в медичному коледжі паралельно підпрацьовувала майстром манікюру та педикюру, згодом їй запропонували роботу в найбільшому медичному центрі міста. В них там цілий спектр послуг, навіть зачіски та макіяж роблять.

Вона задоволена роботою і зарплатою теж. Живе в своє задоволення, часто подорожує, любить гарно одягатися. Але бойфренда у неї немає. Був один, але щось в них пішло не так, тому Юлька тримає дівочий целібат вже більше року. Каже, що такого як треба ще не зустріла, а якого-небудь не хоче. В цьому я її підтримую.

– Ей, ти ще тут, Марія? – горлопанить сестра у слухавку.

– Вибач, дуже втомлена, а після обіду мушу в клініку ще їхати. Тому треба виспатися. О, світло увімкнули, біжу в душ. Бувай, дорогенька. Цьом.

Вимикаю телефон і біжу у ванну кімнату. Спершу відкриваю кран, бо хочу переконатися чи є гаряча вода. О бінго, є! Миюся повільно, не спішу, а в голові вчорашня зустріч в ординаторській лікарні. Зустріч, яка перевернула моє серце і наполохала мої думки. Дивні відчуття, мені здавалося, що за ці роки я забула, пробачила і відпустила цього чоловіка.

Я спокійно ввійшла в нові стосунки. Не можу сказати, що відчуваю бурю емоцій, неймовірну закоханість і прив’язаність до Іллі. Але з ним спокійно та затишно. Він дуже надійний та уважний до мене, завжди допомагає у всіх труднощах. Я це дуже ціную, бо він був поруч у важкий для мене період і став надійною опорою в момент, коли, здавалося, що мій світ тримався на волосині. Та і Юля до нього добре ставиться, а вона хоч молодша, але краще знається на чоловіках.

Виходжу з душу, обмотую волосся рушником, з грудей виходить не то стогін, не то тихий видих. Протягую долонею по дзеркалу – у широкій смужці бачу своє відображення, решта – пара на склі. Все буде, як було. Я лікар, він лікар, ми просто колеги, а про минуле згадувати не варто.

Його немає, я була надто юною, брала все близько до серця, може я нафантазувала собі забагато, від того і розчарування в наших стосунках. А може і не було ніяких стосунків.

Може наше минуле, як та пара на склі, один рух  і немає нічого. Або ж є, просто в іншому стані, нуу, як вода – вода, лід, пара…