1

...Виходжу з клініки, коли надворі вже темно. Лютий підходить до завершення, попереду весняні теплі дні. Я в зимовій куртці та черевиках. Поки машина в ремонті, мушу бігати ножками, тому мені має бути комфортно. Вирішую зайти в супермаркет, щоб не давитися бутербродами на вечерю. Раптом телефон б’ється в конвульсіях.

-Ало, привіт, Ілля. Вибач, що не дзвонила від учора. День шалений, багато роботи. – кажу з ноткою виправдання.

- Все гаразд, люба. Я вже в потязі до Львова, зустрінемось завтра? – каже з теплом в голосі.

- Ого, так швидко, я думала, ти довше будеш у відрядженні.

- Вийшло звільнитися швидше, буду мати на один вихідний більше. То погуляємо десь? Ти не відповіла - наполегливо тримає планку Ілля.

- Я повертаюся з клініки, але зранку буду вдома, а потім в нічну у лікарню. Якщо будеш мати можливість, то приїжджай в першій половині дня – кажу втомленим голосом, а погляд мій застигає десь в районі кошиків з фруктами.  В телефоні Ілля щось каже ще про мій автомобіль, обіцяє забрати його з СТО, але я не відповідаю нічого, бо бачу перед собою знайому спину. Хочу на моменті ступити крок назад, але прокашлююся, дякую Іллі за турботу і прощаюся з ним. Якось сухо виходить, але вже як  є. Йду у відділ з напоями, надіючись, що не перетнуся з тим, кого не хочу бачити зараз найбільше.

- Пацієнти перестали дякувати хорошим алкоголем чи лікарський попит збільшив пропозицію?-з ухмилкою і задоволеною  усмішкою підходить Назар.

- Я бачу ви також скучили за вітчизняним алкоголем, якщо гуляєте цим відділом – тримаючи планку, відпалюю.Назар вербально здається, на обличчі легка посмішка, яка вказує, оо так, я перемогла у цій битві. Навіть не думай, дорогенький, що перевершиш мене. Тепер я в цьому профі. З маленької сором'язливої дівчинки, яку ти знав, не залишилося нічого. Тому звикай.

- Як ти тут? Живеш десь неподалік чи випадково в цьому супермаркеті -  він вмить змінює тон на спокійно-лагідний і ми одночасно починаємо рух відділом.

- Ні, живу я там, де і жила, а тут працюю – прямую до величезної гори з фруктів.

- В приватній клініці, що навпроти?- здивовано питає Назар.

-Так, по сумісництву. Часу багато, а я не звикла просто відсиджуватись вдома. Беру пакет і набираю апельсини та кілька гранатів. Якісь вони дуже гарні сьогодні, т ому втрішую взяти побільше. Скоро їх сезон закінчиться і знайти смачні буде складно.

- Все ще фанатієш від гранатового соку? - Назар примружився і мені здалося, що його усмішка якась не надто радісна. Чи то нотки жалю я побачила. Напевно зловив флешбек...

Колись я ходила дуже бліда, навчання забирало всі сили, тому я була ослаблена. Як виявилося, виснаження спровокувало зниження рівня гемоглобіну. Саме тоді я навчилася кілька разів на тиждень їсти гранат. А потім Назар приносив мені гранатовий сік. Я не знала де він його купував, бо ніколи не потрапляла на такий смачний, як приносив він. Виявилося, що він робив його сам.

На мить я змінилася на обличчі. Я відчула це. Тепер флешбек зловила я. Та це звичайні спогади, нічого такого. Юність, яка не дає спокою. Але не зараз. Відболіло вже. Я перехворіла цим і більше мене це не зачіпає. Саме тому я розмовляю з ним так, ніби нас нічого не пов'язує... 

- Цікаво чи торгує на ринку ще Едік, колись я був його постійним клієнтом - додає, а я не можу промовити жодного слова. Мені захотілося плакати. Напевно, я погарячкувала, заявивши собі, що вже перехворіла... Але я стрималася від надмірних емоцій.

- Бувай, Назаре - раптово випалюю і прямую до виходу -  Мені треба йти.

- Може я підвезу тебе, мені по дорозі - пропонує.

- Ні, я на машині – брешу - Дякую.

- До зустрічі, Марійка.

Мене б’є струмом одномоментно. Марійка. Протягую важкий подих… В моєму житті так мене називали тільки дві людини. Чоловіки, яких я любила понад все на світі - тато та Назар. Батько загинув під час виконання бойового завдання, його не змогли евакуювати вчасно. За день до смерті я ще розмовляла з ним по телефону. Тоді він лагідно попрощався зі мною «Па-па, Марійко». Це був останній раз, коли  чула його голос. Такий ніжний, лагідний і дуже люблячий.

І так називав мене той, в кого я закохалася вперше і думала, що назавжди...