11

​Ітан різко опустив ствол пістолета на міліметр, але його м'язи залишалися натягнутими, як сталеві струни, готовими до будь-якої агресії.

​— Не вір йому ні слову, Кет, — процідив детектив крізь зуби, не зводячи погляду з Бауера. — Це класична психологічна пастка. Він намагається вибити тебе з рівноваги перед фінальним ударом.

​Кетрін стояла нерухомо, не зводячи очей із жінки у скляній капсулі. Риси обличчя, розріз очей, форма губ — це була вона. Якби Кетрін побачила її випадково на вулиці, вона б закричала від жаху, вирішивши, що перед нею воскресла Емілі. Але Кетрін знала сестру до найменшої клітинки. Вона знала про той дитячий шрам від падіння на правій ключиці, який залишився після невдалої поїздки на велосипеді у літньому таборі.

​Кетрін зробила крок уперед, вдивляючись крізь прозору янтарну рідину. Шкіра на ключиці жінки була ідеально гладкою. Жодного сліду.

​Це була не Емілі. Не її сестра. Це була неймовірна, моторошна, створена з хірургічною точністю та підібрана з мільйонів копія, але не вона. Виходить загадка справжнього зникнення її сестри залишалася такою ж темною і недоторканною, як і двадцять років тому,вона не отримала відповіді,на які так чекала.

​Еліас Бауер помітив цей мікроскопічний рух і тінь розуміння на обличчі судово-медичного експерта. Його губи розтяглися у повільну, зверхню і по-справжньому страшну усмішку.

​— О, я бачу, ви помітили, докторе Рід, — його голос пролунав у тиші бункера з м'якою, отруйною іронією. — Ви шукаєте шрам, який пам'ятаєте з дитинства. Ви думаєте, що знаєте свою сестру краще за всіх. Але правда набагато цікавіша. Емілі ніколи не була жертвою, яку я викрав чи зламав. Коли я опинився в Америці після закриття наших європейських проєктів, я думав, що я тут мисливець. Але виявилося, що вона вже чекала на мене.

​Кетрін різко обернулася до нього, відчуваючи, як у грудях усе стискається від холоду:

— Що ти несеш?! Де вона?!

​— Вона набагато темніша, ніж ви можете собі уявити, Кетрін, — Бауер розвів руками з театральним спокоєм, а по підземній лабораторії рознісся його низький, зверхній, моторошний сміх, що відбивався від бетонних стін. — Ви шукаєте божевільного маніяка-алхіміка у закинутих підвалах, переконані, що вона була невинним янголом. Але Емілі завжди грала на кілька рівнів вище за мене. Вона стояла біля витоків засекречених військових біопрограм, де наші теоретичні розробки трансмутації та регенерації перетворилися на інструменти зовсім іншого масштабу. Це її справжня стихія. А ви навіть не здогадувалися про це. Ніколи не здогадувалися.

​Ітан звів курковий механізм пістолета:

— Досить брехати! На кого ти працюєш?! Хто за цим стоїть?!

​— Ми всі тут лише пішаки, детективе, — усмішка Бауера зникла, обличчя стало крижаним і фатальним. — За нами стоять інші. Вищі, розумніші, набагато владніші люди, які сидять у чистих кабінетах Вашингтона й Лондона,вам до них не дотягнутись,щоб ви не робили. Їм не потрібна наука,це все не заради істини чи мистецтва. Їм потрібні технології контролю і знищення, які вони продають воюючим країнам за мільярди доларів. Вина всьому гроші,великі гроші та  влада, яку вони дають. І ви... ви зайшли занадто далеко. Ви підійшли до межі, за якої живими вже не виходять.

​У цей же момент за спиною Бауера на центральному терміналі спалахнув яркий червоний спалах. Система безпеки видала тривожний сигнал.

​— Алхімія вимагає очищення вогнем, — промовив Бауер, різко натискаючи масивну червону кнопку на пульті. — Гра закінчена.

​З кутків підземного бункера з глухим гуркотом вирвалися клуби полум'я — спрацювала система автоматичного підриву та знищення комплексу з таймером на кілька секунд. Бауер знищував себе, їх та усі докази раз і назавжди, ніхто та ніколи не дієнається правди про військові розробки,вони будуть поховані разом із ним. А я...я ніколи вже не дізнаюсь що ж насправді сталось з Емілі,де вона чи жива,чи все ж таки Бауер збрехав? Тепер правда ніколи не вийде на поверхню!..

​— Тікаймо! — закричав Ітан, хапаючи Кетрін за руку й тягнучи її назад до темного тунелю.

​Вони неслися вузьким цегляним коридором, доки за їхніми спинами земля здригалася від потужних вибухів. Цегла сипалася на голову, стіни тріщали, а вогняна хвиля дихала в спину. Вони ледь встигли вискочити крізь потайні двері у старий підвал університету за секунду до того, як увесь підземний комплекс із гуркотом провалився всередину.

​Густий чорний дим, пил і стовпи полум'я вирвалися з-під землі, остаточно ховаючи під багатотонними обломками цегли, каміння та згарища всі докази, розробки, таємниці Еліаса Бауера та відповіді на запитання про те, де насправді зникла Емілі. Вони вибралися в останню хвилину, але тепер знали: справжня війна лише починається.

Далі буде....