6

Дорога до Вустера займала трохи більше години їзди на захід від Бостона, але пейзажі за вікном автомобіля змінювався так, ніби вони перенеслися в інший вимір. Осінні міські квартали поступилися місцем похмурим, зарослим лісом пагорбам, окутаним ранковою липкою мрякою. Похмуре небо тиснуло на дах «Форда», змушуючи двірники працювати на мінімальній швидкості. Саме містечко зустріло їх тишею вузьких сонних вулиць, занедбаними цегляними фасадами старих промислових будівель і відчуттям глибокого провінційного занепаду, де всі новини розходяться за лічені хвилини, а неприємні таємниці вважають за краще назавжди ховати під шаром пилу.

​Кетрін мовчки дивилася на краєвиди за склом, стискаючи в кишені пальто ту саму срібну каблучку. У її голові не змовкав звіт Ітана про справу п'ятирічної давнини. Якщо Еліас Бауер залишив свій кривавий слід і там, це означало одне: Бостон був лише кульмінацією, а Вустер — його репетиційною базою. Полігоном, де він відтачував точність своїх хірургічних лез.

​Машина звернула на центральну вулицю та зупинилася біля сірої двоповерхової будівлі місцевого відділку поліції. Вивіска над входом виглядала застарілою, а на парковці стояли всього кілька патрульних машин.

​— Місцеві копи п'ять років тому закрили ту справу занадто швидко, — сказав Ітан, заглушуючи двигун і повертаючись до Кетрін. Його обличчя було напруженим. — Їм було простіше повісити три зникнення та жорстокі напади на блукаючого сатаниста-фанатика, ритуального вбивцю-одинака, ніж визнати, що в них під носом працює холодний, методичний геній анатомії.

​— Ті три жертви у Вустері... — тихо промовила Кетрін, накидаючи капюшон пальто. — У поліцейському звіті йшлося про випадкові знахідки тіл у закинутих підвалах навколо місцевого медичного коледжу?

​— Саме так, — Ітан відчинив дверцята, виходячи під холодну мряку. — Але коли я неофіційно підняв коронерські протоколи тих років, з'ясувалося те, про що місцеві вважають за краще мовчати. На тілах не було слідів звичайних диких ритуалів. Тільки чисті, ідеальні розрізи на грудній клітині, відсутність зайвої крові та мікрохірургічна точність. Бауер тренувався. Він готував себе до фіналу тут, на периферії, де ніхто не ставить зайвих запитань.

​Вони зайшли всередину відділку, де панував запах дешевої кави, старих паперів і вологої вовни. На них одразу звернув увагу літній детектив у пом'ятому піджаку — місцевий ветеран, який п'ять років тому підписував ті самі закриті протоколи. Його звали О'Коннор.

​— Детективе Ванс, Бостонський відділок увбивств? — старий звівся з-за завального паперами столу, пильно дивлячись на них поверх окулярів. — Не думав, що столичні слідчі через стільки років зацікавляться нашими старими вустерськими «скандалами з фанатиками». Ми ж тоді закрили справу. Злочинець нібито виїхав із країни.

​— Справи такого рівня не закриваються через те, що комусь так зручно, містере О'Коннор, — різко відповіла Кетрін, підходячи ближче і викладаючи на стіл роздруківки сучасних бостонських розтинів. Вона розгорнула перед ним фотографії випалених алхімічних знаків — Nigredo, Albedo, Citrinitas. — Подивіться на ці краї розрізів. Подивіться на техніку. Це робота однієї й тієї самої людини, яка п'ять років тому тренувалася у вашому місті.

​О'Коннор мовчки схилив голову над знімками. Його зморшкувате обличчя зблідло. Він довго розглядав знаки, а потім важко зітхнув, витягаючи з нижньої шухляди запилюжену папку без назви, якої не було в офіційних базах даних.

​— Ми знайшли дещо цікавіше, ніж самі тіла, коли розбирали завали старого анатомічного корпусу коледжу після тих вбивств, — тихо промовив старий детектив, розгортаючи папку. — Те, що ми вирішили не виносити на загал, аби не піднімати паніку. Орендований гараж на околиці міста, яким користувався якийсь німецький дослідник під вигаданим ім'ям.

​— Покажіть мені папери, О'Конноре, — сказала Кетрін, ступивши на крок ближче до столу і поклавши руки на потерту деревину. — Що саме було в тому гаражі і чому ви вирішили, що це не справа рук якогось божевільного сектянта?

​Старий детектив важко перевів подих, дістаючи з папки кілька пожовклих аркушів із протоколами допитів та огляду місця злочину.

​— По-перше, ніякого сатанинського хаосу там не було, — відповів О'Коннор, погортаючи сторінки. — Жодних розкиданих речей, крові на стінах чи безладних ритуалів, якими нас зазвичай лякають фанатики. Усе було стерильним, як операційна. У кутку стояла справжня центрифуга, витяжні шафи для хімікатів і стелажі з німецькими медичними довідниками початку століття. Навіть сміття у відрах сортувалося за лабораторними стандартами.

​Ітан схилив голову над архівом, роздивляючись прикріплені до справи полароїдні знімки з гаража.

​— А що казали свідки? — запитав детектив, заглядаючи в старі покази сусідів по кооперативу. — Невже ніхто не бачив, хто орендував це приміщення?

​— Бачили, але дуже розмито, — гірко посміхнувся старий. — Гараж знімали на підставне ім'я, розраховуючись готівкою на пів року вперед. Сусіди з сусідніх боксів казали, що звідти ніколи не лунало зайвого шуму — ні музики, ні криків. Лише іноді пізно вночі там пахло паленою деревиною, формаліном і дуже специфічною хімією, схожою на розчинник. Дехто згадував, що бачив високу людину в темному плащі з капюшоном, яка заїжджала туди на німецькому седані без номерів, але ніхто й гадки не мав, що всередині робили з людьми.

​— А хто були ці жертви у Вустері? — запитала Кетрін, переводячи погляд назад на О'Коннора. — Жертви. Хто вони за родом діяльності? Чи перетиналися їхні шляхи?

​Старий детектив важко зітхнув, відкинувшись на спинку крісла й заплющивши на секунду очі:

— Усі троє — чоловіки, студенти старших курсів місцевого медичного коледжу та біофакультету, віком від двадцяти до двадцяти чотирьох років. На перший погляд, вони не перетиналися між собою напряму: різні компанії, різні спеціалізації, навіть жили в різних районах міста. Але якщо покопати глибше в академічних архівах тих років, спільна нитка таки знайдеться. Усі вони брали участь у факультативних нічних семінарах з історичної анатомії та алхімічних трактатів, які вельми неофіційно проводилися на базі того самого старого корпусу. Вони були занадто розумними й цікавилися речами, що виходили за межі стандарту. Бауер вибирав їх свідомо.