5

Понеділок у Бостонському бюро судово-медичної експертизи розпочався з гудіння старого кондиціонера та дзенькоту кавових чашок у кімнаті відпочинку. Проте в кабінеті Кетрін Рід панувала тиша, товста й важка, як свинець.

​На її робочому столі лежали три папки з протоколами розтинів. Три тіла. Три етапи Великого творіння — Nigredo, Albedo, Citrinitas. Рядки біохімічних аналізів, фотографії ювелірно точних розрізів, схеми випалених алхімічних знаків. І поруч — маленька срібна каблучка з гілочкою терну, закладена в прозорий зіп-пакет.

​Кетрін сиділа перед монітором, дивлячись на застарілу базу даних університету за 2006 рік. Курсор блимав у пустому полі пошуку, наче знущаючись із кожної її спроби знайти хоч якусь чіпку нитку. Еліас Бауер ніби розчинився у повітрі двадцять років тому. Жодних податкових записів у Німеччині, жодних лікарняних ліцензій у Європі чи Штатах, жодних відбитків пальців у базах Інтерполу. Для системи він перестав існувати в той самий день, коли зникла Емілі.

​— Ти знову сидиш без світла, Кет, — пролунав від дверей знайомий хрипкий голос.

​Ітан переступив поріг кабінету, тримаючи в руках дві паперові склянки з гарячою кавою та товсту пачку роздруківок із кадрової служби поліції Бостона. Він виглядав так, ніби не спав усю ніч — під очима залягли глибокі тіні, а комір сорочки знову був розстебнутий. Він поставив одну склянку перед Кетрін, а сам опустився на стілець навпроти.

​— Я підняв архіви федеральних справ за останні п'ятнадцать років, — почав детектив без довгих передмов, витягуючи з папки кілька аркушів. — Нерозкриті вбивства з подібним почерком, хірургічним втручанням або використанням старовинних символів. Нічого в Бостоні. Але ми знайшли дещо цікавіше у сусідньому штаті, у провінційному містечку Вустер, приблизно п'ять років тому.

​Кетрін повільно відвела погляд від монітора й перевела його на Ітана.

​— Вустер? — перепитала вона низьким голосом.

​— Тоді там відбулася серія вбивств із трьох студентів  місцевого медичного коледжу, — кивнув Ітан, простягаючи їй фотографію з архівної справи. — Тіла були розрізані за абсолютно схожою методикою. Без зайвої крові, прецизійна робота на грудній клітині. Місцева поліція тоді спитала все на діяльність якогось фанатика-одинака чи ритуальні вбивства, бо не знайшла жодних зачіпок, а справу швидко зам'яли, щоб не піднімати паніку навколо коледжу. Але подивись на нижній правий кут знімку. На форму розрізу.

​Кетрін нахилилася ближче, вдивляючись у пожовклу фотографію п'ятирічної давнини. Лінія над перикардом була виконана з тією самою холодною, бездоганною симетрією.

​— Це була репетиція, — прошепотіла Кетрін, і кров у її жилах ніби застигла. — П'ять років тому він тренувався у Вустері на трьох жертвах, відпрацьовуючи три перші етапи. А тепер він переніс свій кривавий експеримент сюди, до Бостона, готуючи грандіозний фінал. Бостон — це не початок його шляху. Це завершення кола.

​— Саме так, — погодився Ітан. — Він не просто божевільний одинак, який раптово взявся за старе. Це методична кампанія з чітким планом. І тепер ми маємо прямий доказ його причетності.