4

​Сріблястий форд Ітана вилетів на кільцеву дорогу біля північної околиці міста, різко гальмуючи на узбіччі. Тут, де міські квартали переходили в дикий, порослий чагарниками лісопарк, уже стояли дві машини швидкого реагування та пожежний автомобіль із увімкненими проблисковими маячками. Їхнє світло вихоплювало з темряви гілки вікових дубів і крейдяні лінії, якими патрульні огородили місце злочину.

​Кетрін вискочила з машини раніше, ніж Ітан встиг заглушити двигун. Повітря тут пахло по-іншому — вологою гнилизною, застояною болотистою водою та гострим, хімічним ароматом розчину йоду й сірки, що висів над землею ледь помітною хмарою.

​— Детективе Ванс! Докторе Рід! — до них поспіхом підійшов молодий сержант із ліхтариком у руках, намагаючись обійти ділянку розкиданого листя. — Тіло знайшли мисливці за старою водокачкою, приблизно о пів на сьому. Вони думали, що це манекен, поки не підійшли ближче.

​Ітан рішуче рушив за сержантом, тримаючи руку на кобурі. Кетрін ішла крок у крок за ним, відчуваючи, як у грудях знову натягується крижана струна.

​Жертва — третій хлопець, на вигляд років двадцяти трьох, у світлій куртці — сидів прив'язаним до стовбура старого дуба за допомогою тонких, але міцних хірургічних ременів. Його голова була безпорадно опущена на груди. Але найстрашніше було те, що відрізняло це місце від попередніх двох.

​Навколо дерева земля була рясно присипана дрібним жовтим піском і порошком сірки, утворюючи ідеальне коло певного алхімічного діаметру. А в центрі цього кола, на грудях хлопця, розріз був виконаний з тією самою нелюдською точністю, проте краї рани івентрирували під впливом якогось специфічного складу.

​Символ Citrinitas — жовтіння, третій етап великого перетворення — горів на блідій шкірі випаленим, майже золотистим контуром.

​Кетрін підійшла впритул, присіла на одне коліно і дістала з кишені свій робочий набір. Вона не дивилась на обличчя юнака — вона вивчала почерк.

​— Знову жодної зайвої краплі крові на одязі, — промовила вона ледь чутно, і в її голосі бриніла страшна втома. — Він знову зробив це в іншому місці, а сюди приніс уже готовий «експонат». Подивіться на вузли ременів, Ітане. Це хірургічні затяжки, які використовують у польових госпіталях.

​Ітан посвітив ліхтариком на рану і раптом різко застиг, помітивши всередині розрізу, поруч із ребрами, новий відблиск. Цього разу там не було каблучки. У відкритій грудній клітині жертви лежав крихітний золотистий артефакт — старовинна мідна монетка з вибитим на ній алхімічним знаком сонця.

​— Третій крок завершено, — підвівся Ітан, дивлячись на темний ліс навколо них. — Залишився лише останній етап. Rubedo. Червоніння.

​Кетрін повільно піднялася з колін, дивлячись на порожню темряву між деревами. Вона раптом чітко усвідомила: убивця не просто ховається в місті — він спостерігає за ними прямо зараз, рахуючи їхні кроки до фіналу.

Кетрін застигла біля дерева, відчуваючи шкірою кожну волосинку на потилиці. Холодний осінній вітер здавався недостатньо крижаним порівняно з тим внутрішнім мороком, що обійняв її серце. Щось змінилося в повітрі. Це було більше, ніж просто присутність мертвого тіла — це була чиста, сконцентрована увага, спрямована прямо на неї.

​Він тут, промайнуло в голові з такою яскраво-білою чіткістю, що у вічах заіскрилося. Він дивиться.

​— Ітане, — ледь чутно прошепотіла вона, не зводячи очей із чорної стіни лісу за спиною міліцейського огородження. Вона ледь помітно торкнулася ліктя детективда, передаючи йому сигнал, який вони відпрацювали роками на спільних виїздах: повна готовність, без паніки, але зброя на поготові. — Нам не здається. Хтось стоїть там, за старим чагарником. Роби вид, що ми обговорюємо рану.

​Ітан миттєво зрозумів її за зміною тону. Його тіло напружилося, мов сталева пружина під навантаженням. Права рука непомітно ковзнула до кобури під пальтом, але зовні він залишився спокійним, нахилившись ближче до залишок жовтого піску.

​— Бачу, — кинув він губами, майже не роззявляючи рота. — На рахунок три різко розвертаємося і беремо сектор у кліщі. Один, два…

​У густій темряві сплетених гілок, за стовбуром велетенського моховитого ясена, Еліас Бауер спокійно вдихав вологий запах гниття і задоволення. Його бліді губи розгорнулися в ледь помітну, майже невагому посмішку. Вони такі передбачувані. Вони думають, що це вони ведуть розслідування, що це вони полюють на маніяка, крокуючи за підказками у визначеному порядку.

​Шукайте мене, Кетрін, подумав він, спостерігаючи через темні окуляри або холодні власні зіниці за кожним її рухом. Ти стала чудовим патологоанатомом. Ти навчилася читати мертву плоть так само добре, як я колись читав анатомічні атлети мого батька. Але ти досі не зрозуміла головного: це не помста. Це створення ідеального творіння. Двадцять років тому у тому сирому підвалі Емілі відмовилася зрозуміти мою ідею. Вона кричала, вона плакала, її крихка людська природа чинила опір справжній трансформації. Але ти… ти продовжила її шлях. Твоя одержимість порядком на секційному столі — це і є відгомін мого генія.

​Він бачив, як Ітан напружився. Бачив цей крихітний мікрорух плечей. Вони збиралися влаштувати засідку. Вони хотіли зловити його в цьому старому лісопарку.

​Не зараз, дорогі мої, ледь чутно видихнув Еліас, відступаючи на крок назад у густу пелену туману й темряви, не залишаючи за собою ані хрускоту гілочки, ані сліду на вологому моху. Цикл Citrinitas завершено. Попереду — останній, найяскравіший етап. Rubedo. І для фіналу мені знадобиться не випадковий хлопець із вулиці. Мені знадобиться дещо ближче до серця.

​— Чисто! — різко крикнув Ітан, пробиваючи променем ліхтара густі хащі та перестрибуючи через повалений стовбур. Його черевики розкидали мокре листя, але в радіусі десяти метрів перед ними не було нікого — лише порожній темний ліс, що глузував із їхніх спроб наздогнати примару.

​Кетрін підбігла слідом, важко дихаючи. Вона посвітила ліхтариком на землю навколо ясена. На м'якому моху виднівся ледь помітний слід від дорогих черевиків із рифленою підошвою — слід зник так само раптово, як і з'явився, обриваючись біля самої дороги, де в цей момент пролунав різкий звук двигуна невідомої машини, що зривалася з місця без фар.