3

Гудіння витяжки в секційній залі Бостонського бюро судово-медичної експертизи перебивалося лише сухим, ритмічним звуком електричної пилки для кісток.

​— Обережніше з лінією грудини, Марку, — не підводячи очей від розрізу, промовила Кетрін. — Краї ребер мають залишитися ідеальними для гістологічного аналізу. Не можна порушити структуру тканини навколо рани.

​Блідий високий юнак у бездоганно випраному білому халаті кивнув. Марк, новий стажер із кафедри патоморфології, якого направили до Кетрін три тижні тому, працював із моторошною, майже лякаючою точністю. Його довгі пальці в латексних рукавичках рухалися впевнено й м'яко, без найменшого тремтіння, яке зазвичай притаманне новичкам. Він завжди помічав найдрібніші деталі швидше за інших, знав назви найрідкісніших клітинних патологій і ніколи не відводив очей від мертвої плоті. Дехто у відділку вважав його дивакуватим і занадто похмурим, але для Кетрін його педантичність стала справжнім порятунком.

​— Показник розрізу — мікрон у мікрон, докторе Рід, — тихо, майже шепотом відповів Марк, акуратно відводячи м'язи грудної клітки другої жертви за допомогою ретрактора. — Убивця володіє технікою краще, ніж штатні хірурги університетської клініки. Це не хаотичний афект. Це маніфест чистої біології.

​Ітан, який стояв біля дверей із чашкою остиглої кави, на хвилину поморщився від того, як буденно молодий стажер обговорював жорстоке вбивство. Але нічого не сказав — зараз його хвилювало інше.

​На секційному столі лежав другий хлопець із ботанічного саду. Під яскравим світлом операційних ламп Кетрін разом із Марком проводили внутрішній огляд.

​— Що з легенями та серцевою сумкою? — запитала Кетрін, обережно підсуваючи пінцет.

​— Наповнення відсутнє, перикард розкритий з ювелірною стерильністю, — Марк підсвітив рану маленьким ліхтариком, при цьому його обличчя залишалося абсолютно безстороннім, майже зачарованим процесом. — Зверніть увагу на саму структуру алхімічного знаку Albedo на шкірі, докторе Рід. Краї некротизовані контрольованим теплом, що свідчить про використання високоточного інструменту з мікропідігрівом. Хтось ретельно готував цей інструмент. Можливо, за стародавніми алхімічними кресленнями.

​Кетрін затамувала подих, витягаючи з глибини рани ту саму срібну каблучку з гілочкою терну, яку вона знайшла на місці злочину. Вона тримала її на долоні, відчуваючи, як минуле стискає їй горло невидимими лещатами.

​Марк нахилив голову, пильно дивлячись на срібну прикрасу. У його світлих зіницях на секунду промайнув дивний, холодний спалах, який ніхто з присутніх не помітив.

​— Знайомий візерунок, — зауважив стажер голосником, рівним і спокійним, як гладь води в лабораторній колбі. — Ніби з іншого століття. Дехто вважає, що речі зберігають енергію власників, навіть коли власники зникають назавжди.

​Кетрін різко стиснула каблучку в кулаці.

​— Закінчуй протокол вимірювань, Марку, — кинула вона хрипко, відходячи від столу до раковини, щоб зняти рукавички. — Ітан, нам треба підняти старі студентські відомості університету за 2006 рік. Подивитися списки всіх німецьких аспірантів чи тих, хто проходив практику поруч із Бауером. Якщо ми хочемо знайти того, хто допомагає йому зараз — або хто повторює його справу — ми маємо перевірити кожного академічного призрака в цьому місті.

​— Уже зайнявся цим, Кет, — відповів детектив, киваючи на свій планшет. — Відправив запит до ректорату університету та в архів кадрової служби. За годину у нас будуть повні досьє на всіх студентів і стажерів того періоду.

Запах старого паперу, пилу та сирої цегли зустрінув їх щойно вони спустилися сходами до закинутого крила старого лабораторного корпусу. Тут час ніби зупинився рівно двадцять років тому. Корпус закрили після загадкового інциденту в листопаді 2006 року, і з того часу сюди спускалися лише прибиральники та пил, що осідав товстим шаром на старих партах.

​Ітан посвітив потужним ліхтариком углиб темного коридору. Промінь вихопив із мороку облуплені стіни, за якими колись знаходилися аудиторії кафедри анатомії.

​— Перевірив список студентів за той рік, — сказав детектив, крокуючи за Кетрін. Його черевики глухо стукали по бетонній підлозі. — Еліас Бауер дійсно числився серед німецьких стипендіатів. Але найцікавіше інше: окрім нього, у той самий період на кафедрі стажувалося ще кілька осіб. Проте досьє Бауера виглядає найдивніше. Більшість його оцінок та лабораторних звітів засекречені внутрішнім наказом тодішнього декана, який пішов на пенсію п'ять років тому.

​Кетрін зупинилася біля важких металевих дверей із табличкою «Анатомічна аудиторія № 3». Двері були зачинені на замок, але ланцюг на них виявився зірваним. Хтось побував тут зовсім нещодавно — свіжі подряпини на металі ясвко світилися у світлі ліхтарика.

​— Ми не перші, хто сюди прийшов, — тихо промовила Кетрін, обережно штовхаючи важкі двері. Вони відчинилися з довгим, моторошним скрипом, що рознеслися луною по всьому підвалу.

​Усередині колишньої аудиторії панував холод. Посеред кімнати стояв старий дубовий стіл, на якому лежали розгорнуті альбоми з анатомічними малюнками двадцятирічної давнини. Сторінки пожовкли, але на них красувалися чіткі, виведені чорною тушшю схеми людського серця та етапи алхімічних перетворень — Nigredo, Albedo, а далі на полях олівцем ледь помітно виднілися начерки для Citrinitas та Rubedo.

​Ітан підійшов до столу і посвітив на малюнки.

​— Почерк... — прошепотів він. — Він залишає нам карту своїх кроків. Але навіщо?

​— Не нам, Ітане, — Кетрін повільно підійшла до темного демонстраційного стенду в кутку кімнати, де під склом зберігалися старовинні хірургічні інструменти. Одне місце в лотку було порожнім — саме там не вистачало обсидіанового скальпеля. — Мені. Це персональне запрошення закінчити те, що він почав двадцять років тому в цьому ж підвалі з Емілі.

​У цей момент телефон Ітана у кармані різко завібрував. Детектив дістав трубку, глянув на екран і насупився.