Знайомство

Вперше ми познайомилися у четвертому класі,коли я перейшла до нової школи. Не можу сказати, що з іншими хлопцями тоді сильно контактували,але на нього мені було прямо байдуже. Пам'ятаю це було перше вересня, коли я зайшла до класу інші діти вже були за партами,лише повернула голову в право,і помітила цього хлопця,як моє обличчя моментально скривилося. Потім вже будучи в п'ятому класі вчителька посадила нас разом,і на свій подив скажу протягом місяця за однією партою моє презирство зникло,ми почали трохи спілкуватися,він був смішним,але й при цьому розумним.

Звісно, що найцікавіше стало в 9 класі,коли ми стали більш дорослими. З самого початку, тобто з вересня знайшли спільну мову, почали трохи говорити на перервах. Я тоді ще й сиділа з подругою Мариною,в нас був такий дружній трикутник, і спільний жарт ,,я люблю кебаб". Ми тоді почали навіть трохи переписуватися. Чесно зовсім не пам'ятаю про,що пройшло два роки,і в мене не збереглося жодної переписки. У жовтні відбулася фотосесія для альбому, пам'ятаю хотіла спільне фото,але так соромилася підійти. Зрештою все-таки підійшла, він був на диво не проти. Здається ніби це було вчора,було трошки ніякого,коли всі дивилися,і казали,що ми класно виглядаємо разом. Взагалі я завжди любила з хлопцями спілкуватися більше, вони мені здаються простішими та справжніми. В нас на той момент було 8 хлопців у класі,то з 6-ма з них ми точно дружньо спілкувались. 

А з головним героєм цієї глави ми,  на жаль частково перестали спілкуватися після зимових канікул після двох тижнів відпочинку,він сильно змінився. Став загадковим ми навіть потай казали,що в нього дипресія. Він був мовчазним та перестав спілкуватися з дівчатами. Я постійно намагалася,якось почати розмову,але все було марно. Коли мала відбутися друга фотосесія нас розділили на групи по шість людей. Мені дуже сподобався поділ там були три мої подруги: Марина,Варя та Настя, та двоє хлопців,і серед них був той самий.

 Фотосесія була в студії,де спочатку була індивідуальна фотосесія,пам'ятаю ми прийшли пізніше, коли хлопці вже сиділи в студії. Бажання бути першою не було,але довелося.  Я виходжу на це й постамент, мій погляд спрямований прямо, але я не можу налаштуватися на зйомку. Переді мною сидить Марс тримаючи в руках телефон, проте його увага на мені,і він дивиться мені прямо в очі,а я не могла відвести погляд та перестати посміхатися. Тоді Тетяна наший фотограф каже: не дивись на нього дивись на мене,я так засоромилася...

У нас було 3 фотосесії,і ця мені сподобалася найменше по-перше постійні погляди Марса, та й взагалі в мене таке кам'яне обличчя,ніби мене змусили там бути. Всі хотіли багато гарних фото,тому все дуже затянулося. Нас було багато стільки часу простояти було не комфортно, тому ми по черзі сиділи на стулах. Я не ревнувала, але було справді,не приємне відчуття, коли повернула голову вправо,побачила Марса на колінах Уляни.

Не скажу, що це була так звана помста, але через деякий час,я попросила Артура про спільне фото на,що він радо погодився. Марс у той час пристально на нас дивився,я це помітила після цього,він одразу обернувся та вийшов з студії. В останній момент, в мені з'явилася сміливість про фото й з ним,але було пізно,він одягнувся та зібрався йти,а я просто  пройшла повз без слів...

Не буду приховувати, він мені справді подобався,але було соромно признати це навіть для себе.