Глава 3. Маленькі промені світла

Навіть у цьому будинку, де крики і страх здавалися постійними, Настя іноді знаходила маленькі промені світла. Це були не великі дива, але вони давали їй сили продовжувати.

Ранком вона любила сидіти на підвіконні, дивитися на перші сонячні промінці, що пробивалися крізь штори, і уявляти, що десь там, за стінами її дому, світ великий і теплий. А ще вона таємно малювала в альбомі, ховаючи його під ліжко — кожен малюнок був її маленьким світом, де ніхто не кричав і не змушував нічого робити.

Настя була трохи закритою дитиною. Вона рідко ділилася своїми думками з кимось, боячись, що її не зрозуміють або засудять. Навіть у школі вона більше мовчала, ніж говорила, спостерігаючи за іншими з боку. Її замкнутість не була байдужістю — навпаки, у ній кипіла ціла буря емоцій, але Настя навчилася ховати їх у собі. Малюнки, тихі прогулянки і уява стали її способом розповісти світові про себе, коли слова здавалися надто небезпечними або важкими.

Одного дня в школі Настя зустріла Любу — дівчину, яка помічала її тишу і часто сиділа поруч, навіть не задаючи питань. Вона лише посміхалася і ділилася з Настею своїм бутербродом на перерві. Ця проста увага здавалася Насті справжнім чудом. Вона вперше відчула, що хтось може піклуватися про неї без страху й гніву.

Настя також почала отримувати маленькі компліменти від своєї вчительки з малювання. «У тебе талант, Настю», — говорила вона, а серце Насті наповнювалося теплом. Вперше вона відчула, що її внутрішній вогник може освітлювати не лише її уяву, а й реальний світ.

Ці маленькі радості давали Насті силу мріяти про майбутнє, де вона і її родина можуть бути щасливими, де страх не буде постійним супутником, а любов і підтримка стануть нормою. І навіть коли за стінами дому знову лунали крики, Настя знала: всередині себе вона вже знайшла світло, яке ніхто не зможе загасити.