Розділ 18. Тіні над весняним світлом

Весна прийшла до Академії не раптово — повільно, як прокидання після довгого сну.
Крижана ріка за мурами танула, розкриваючи кам’яне русло, а в повітрі стояв запах вологої землі, магії й старих книг. Сонце грало на склі башт, віддзеркалюючи світло на воді — і навіть у цій гармонії було щось тривожне, мов передгроззя.

Для більшості студентів весняний семестр означав спокій і нові надії. Але для Айрін Адин Лерой — це був період випробувань.
Після зимових подій і офіційного оголошення її заручин Академія дивилася на неї з подвійною цікавістю.
Одні бачили майбутню архімагиню, інші — дівчину, яка стала політичним символом.
Вона ж просто хотіла навчатися, щоб довести — сила, яку вона не обирала, належить їй по праву.

На новому курсі цілительства її здібності проявилися з несподіваною ясністю.
Магічні потоки підкорялися її волі м’яко, ніби пам’ятали її дотик ще з минулих життів. Її заклинання гармонізували енергії настільки точно, що навіть наставник, маг Гелард, дивився на неї довше, ніж дозволяв етикет.

Одного ранку під час практики вона торкнулася долоні юного адепта, який скаржився на виснаження.
І в ту мить побачила — не звичайну втрату сил, а щось темне, наче сірий відтінок у самому потоці життя.
Воно ворушилося, розчиняючись у його крові, повільно спотворюючи енергію.

— Ви це бачите? — тихо спитала вона.
Гелард нахилився, торкнувся руки хлопця, спрямував заклинання аналізу — і на мить його очі спалахнули тривогою.
— Так. І не вперше. Схоже, це не хвороба тіла, а спотворення ефіру… наче відлуння темного потоку.
Він замовк, потім додав тихіше:
— Ми думали, це наслідки магічних бур, але останніми тижнями подібні випадки почастішали. І не лише серед студентів.

Айрін зустріла його погляд — і зрозуміла, що те, про що він мовчить, страшніше за будь-яку хворобу.

Увечері вона піднялася до архівів Північної башти, де збирали стародавні сувої з часів Великого Розлому.
Магічне перо тихо шкребло сторінки, коли вона читала фрагменти записів про порушення Завіси — тієї тонкої межі, що відділяє світ людей і демонів.
«Коли рівновага світу порушена, — писав невідомий маг, — Завіса тоншає. Демони не проходять одразу. Спершу приходить відлуння їхньої присутності — спотворення потоків, хвороби, страхи, сни».

Її пальці здригнулися. Саме це вона відчула в тому хлопцеві.

Раптом кроки.
На порозі з’явився Астеріан — у звичних темних шатах, з кількома пасмами волосся, що вибилися на лоб.
— Ти знову читаєш древні тексти без дозволу, — сказав він, але в голосі не було докору. Лише тінь занепокоєння.
— Вони потрібні мені, — відповіла вона спокійно. — У місті з’являються дивні симптоми. Я відчула це в Академії. Потоки... заражені.
— Я знаю, — тихо промовив він. — Рада вже зібралася. Є підозра, що південна Завіса порушена.

Її серце стислося.
— Це означає…
— Що демони шукають шлях.
Він підійшов ближче, торкнувся її руки — і руни на їхніх зап’ястях спалахнули теплим золотом.
— Але є щось іще, — продовжив він. — Серед радників хтось сприяє відкриттю порталів. Не випадково. Вони хочуть використати сили, що за Завісою, як зброю.

Політика знову одягала маску — тепер не кохання, а влади.
Деякі роди прагнули дестабілізувати королівство, щоб скинути рівновагу й нав’язати свою магічну гегемонію.
І демони стали для них спокусливим інструментом.

Айрін відчула, як холод проходить по шкірі.
— Якщо портали відкриються, ми втратимо більше, ніж королівство. Світ зміниться.
— Саме тому, — Астеріан нахилився ближче, — я прошу тебе залишатися в Академії. Ти — осередок рівноваги. Рунам потрібна стабільність, і якщо Завіса справді тріснула, твоя присутність може її втримати.
— А якщо ні? — шепнула вона.
— Тоді ми битимемось разом. Як завжди.

Він доторкнувся до її чола — і на мить світ розчинився у сяйві.
Перед її внутрішнім зором з’явилося видіння: темне небо, розірване блискавками, і ворота зі срібного світла, крізь які тяглися тіні з очима, що горіли червоним полум’ям.
Вона здригнулася.
— Це майбутнє?
— Можливе, — відповів він. — Але ще не визначене.

Наступного дня Рада Академії скликала закрите засідання.
Звіти говорили про зникнення магічних патрулів у південних провінціях, про спотворення землі навколо старих рунних веж і про те, що кілька магів зникли без сліду після дослідження енергетичних розломів.

Айрін сиділа поруч із Астеріаном, слухаючи старших архімагів, які сперечалися між собою — про політику, про відповідальність, про страх.
Вона дивилася на карту — і бачила, як лінії потоків, що колись пульсували рівномірно, тепер ламалися, викривлялися, зникали.

Її рука торкнулася пергаменту — і вона відчула це знову: темний пульс під землею.
Завіса тріщала.
І десь у глибині світу — вже хтось чекав, коли вона остаточно впаде.

Весняне світло може бути оманливим.
Під його променями завжди ховаються тіні,
які лише чекають, щоб стати реальністю.