Розділ 9: Лист із тіней

Ворота палацу зачинилися за її спиною тихо, без гучного скреготу — лише легке тремтіння повітря видало активацію магічного бар’єра. Морвен ішов неквапом, і Настя дозволила йому вибирати темп. Ліхтарі відкидали довгі тіні, золоті краплі світла повільно розчинялися в темряві вулиць.

Місто вночі здавалося іншим: гучні ринки перетворювалися на тихі площі з чорними вікнами лавок, шум голосів замінювався віддаленим стукотом копит і шелестом вітру в вузьких провулках.

Її думки ще кружляли навколо розмови з маркізом Юліаном.
Його слова — це не просто попередження… Він говорить так, наче точно знає, що я вже втягнута в гру. Але чию? Його чи чиюсь іншу?

Маєток зустрів її тишею. Вузькі вікна веж дивилися на неї темними прямокутниками, і лише в залі горіло одне світло. Фонтан у внутрішньому дворику дзюрчав рівно, і його сріблясте відбиття місяця ніби хиталося в ритм її кроків.

Вона вже майже піднялася на другий поверх, коли помітила: на столі в холі, поруч із кришталевою вазою для квітів, лежав конверт. Не з тих, що надсилають торговці чи міська управа. Кремова бумага, щільна на дотик, з ледь вловимим запахом кориці й полину.

Погляд упав на почерк. І серце зробило зайвий удар.
Рівні, впевнені літери з особливим вигином р і л — знайомий почерк, який вона пам’ятала надто добре.

Це не може бути він…

Вона обережно розірвала край конверта. Всередині був лише один аркуш.
Кілька рядків, написаних тією ж рукою, що колись залишала їй короткі записки у зовсім іншому світі:

«Світло завжди кидає тіні.
Довіряй не тим, хто показує обличчя,
а тим, хто приховує його за завісою.

Твої кроки вже рахують. Не зроби зайвих.»

Під цим — жодного імені. Лише символ: піон з пелюстками у формі півмісяця, виконана швидким, але вправним рухом пера.

Настя провела пальцем по малюнку. Лінії були чіткі, але у них було щось майже живе, ніби під ними зберігалася власна енергія.

Півмісяцевий піон … Що це?

Відкласти дослідження на ранок вона не могла. У своєму кабінеті Настя дістала кристал спрямованого виклику — гладку сферу, здатну підключитися до закритих архівів столиці.

Сфера загорілася блідим сяйвом. У ній проступило обличчя жінки в темно-зеленій мантії з гербом Архіваріату: рівні риси, строгий погляд.
— Ідентифікація користувача.

— Графиня Анастасія Айрін Андін Лерой. Тимчасовий доступ, рівень третій.

Жінка кивнула, і світло змінилося. Тепер Настя бачила віртуальний образ зали королівської бібліотеки: нескінченні ряди полиць, золоті таблички, що спалахували при наближенні, і в центрі — товста чорна книга з металевими кутами.

— Ключове слово або опис, — пролунав у повітрі безтілесний голос.

— Піон півмісяця. Срібний знак.

Книга розкрилася сама, сторінки зашелестіли, і зупинилися на пожовклому аркуші з ілюстрацією: витончена квітка піону з пелюстками у формі півмісяця.

Під малюнком — текст:
Таємне товариство при дворі, що діяло в епоху Короля Елісара III.
Символ — півмісяцевий піон, поєднання прихованої краси та невидимої сили.
Орден складався з аристократів, дипломатів, шпигунів, які впливали на трон через тіньові зв’язки.
Офіційно розпущений у 317 році після спроби змінити спадковий порядок престолу.
Усі відомості про членів — знищені.

Вона торкнулася пальцем сторінки — і перед очима спалахнули старі гравюри: постаті в каптурах, балкони, де хтось передавав згорток у темряві, перехрещені тіні у світлі ліхтарів.

Голос бібліотеки пролунав тихо, майже з тінню застереження:
— Подальший пошук може бути розцінений як зацікавленість у діяльності забороненої організації. Продовжити?

Настя заплющила очі на мить.
— Так.

Світло в кристалі змінилося на синювате, і з’явився короткий запис:

Відомо про відновлення активності Ордену близько шести років тому.
Символ півмісяцевого піону зафіксований на таємних переговорах у столиці, серед радників високого рівня.
Імена — не встановлені або засекречені.

Кристал згас, залишивши в темряві лише її відображення у вікні.

Вона стиснула аркуш із листом.

Якщо це справді Орден… то хтось із тіні простягнув руку саме до неї.
І, можливо, ця рука — з минулого, яке вона вважала назавжди втраченим.

Символ на листі здавався Насті знайомим, але щось у ньому не вкладалося у рамки її першого припущення. Це не була троянда.
Вона розгорнула малюнок на столі, підсунувши ближче свічник. Пелюстки були м’які, округлі, з легким вигином, і відходили від центру шарами. Це був піон — квітка, яку в стародавніх гербах означали як багатство, високу честь і… владу, яку не можна заперечувати.

У серці квітки — чіткий півмісяць, тонкою срібною лінією. І поєднання цих двох символів виглядало не просто естетично, а зухвало. Це був знак тих, хто вважав себе вищим за інших і не боявся це показати.

Щоб дізнатися більше, Настя вирушила до того, хто мав знати.
Рейнар — колишній писар при дворі, а нині інформатор. Високий, худорлявий, з гострим обличчям і темними очима, які здавалися старшими за нього самого. Одягнений у темний камзол, що зливався з ніччю, і легку накидку, під якою, як завжди, ховався кинджал.

Вона знайшла його у глибині старого кварталу, де ліхтарі світили тьмяно, а тіні між кам’яних стін здавалися неприродно густими. Маленька чайна, пахнуча чорним чаєм і прянощами, була майже порожня. Рейнар сидів у кутку, спостерігаючи за вулицею крізь вузьке віконце.