Розділ 36: Повернення і Голоси

Телепорт спрацював із затримкою — двадцять сім хвилин.

Команду зустрів не урочистий магічний бар’єр Академії, а зал очікування з темними мармуровими стінами, наповнений кураторами, викладачами та представниками Ради Безпеки.

Першим порушив тишу Арцер Флемінг:

— Ви взагалі розумієте, що сталося? Пропали на місяць!  Вас вважали загиблими!

Настя лише ледь похитала головою, зберігаючи крихку тишу всередині. У руці — коробочка з тіарою. На шиї — медальйон ледь чутно вібрував.

🔥 Слава і покарання

— Де ви були? Чому портал не спрацював належним чином? — втрутилася кураторка старшого курсу, магістр Ілларія Тейн — сувора жінка у синьо-зеленій мантії з вишивкою мечів і змій.

— Нас відкинуло… значно далі за вхідну точку, — спокійно почав Ліон. — Ми опинилися серед руїн старого замку, якого не було на жодній з карт. Телепорт не стабілізувався через пригнічувальне магічне поле...

— Ви що, полізли туди?! — Ілларія ледь не зірвалася.

Настя не витримала:

— Ми не шукали — він знайшов нас.

Флемінг прищурився, ніби щось почав здогадуватись:

— Що саме ви знайшли, Лерой?

Настя міцніше притисла коробочку до грудей:

— Спадок. І відповіді. Можливо, частину свого призначення.

Флемінг нічого не відповів. Але в його погляді промайнуло повагу… і вперше — обережність.

⚖️ Рада кураторів

Того ж дня всіх викликали на коротке засідання внутрішньої ради Академії. Розмова була сухою, офіційною:

— Команда «Срібної групи» порушила маршрут, але вижила, діяла злагоджено, не втратила жодного учасника, — підсумував старший куратор. — Зафіксовано виявлення давнього магічного артефакта та відновлення телепортації без зовнішньої допомоги.

— А що з тіарою? — пролунало з задніх рядів.

— Залишиться при ній. Артефакт активувався на поклик крові, — відзначив Флемінг. — І це вже виходить за межі звичайного турніру.

🌑 Підсумки Ради

Пізніше, коли команда повернулася до вежі, всі мовчали. В повітрі висіло щось важке — не провина, не страх, а усвідомлення меж.

Настя сиділа біля каміна. Кішка вмостилася поруч, згорнувшись клубочком, і тихо сказала:

— Ти знаєш: двері у долю відкрилися. І ти увійшла. Решта — або підуть за тобою, або злякаються.

Із тіні вийшов домовичок, плескаючи по підлозі лапками:

— Вечеря на столі. Ще тепла. А то ви всі як… не свої.

Настя ледь усміхнулася кутиком губ:

— Ми тепер трохи інші.