Розділ 35: Тіара і Тіні Забуття

Замок не поспішав відпускати.

Хоч портал уже відкрився, Настя відчувала — не все знайдено. Щось тягнуло її назад, за тронну залу, в обвалені коридори й башти. Вона повільно піднімалась зруйнованими гвинтовими сходами, ведена лише відчуттям — наче хтось невидимий кликав її шепотом часу.

Інші, переглянувшись, вирішили залишитись у залі: Міра досліджувала фрески, Ліон перевіряв стабільність порталу, Торі вже придумував, як описати все побачене у майбутніх мемуарах.
А Настя йшла вглиб минулого, крок за кроком підіймаючи пил століть.

🏰 Башта з куполом

На вершині стояла зруйнована башта з обваленим куполом. Колись тут, можливо, була обсерваторія або покої.
Залишилася лише мармурова ніша, зворушена часом, і скриня, прихована за тканиною з вицвілим гербом — троянда, охоплена серпом місяця.

Вона потягнулася до кришки. Замкнено. Але… не для неї.

Майже інстинктивно, не роздумуючи, Настя торкнулася замка. Порізалася об тонкий виступ — крапля крові впала на срібну пластину.

Кришка м’яко клацнула.

👑 Тіара Принцеси

Всередині — оксамитовий футляр, а в ньому:

Тіара, витончена, срібляста, вигнута у формі півмісяця. У центрі — камінь-хамелеон, в якому грали кольори світанку, заходу й північної темряви.

Її пальці затремтіли, коли вона підняла її.

На внутрішньому боці — напис:

"Тим, хто пам’ятає, ким були. І ким стануть знову."

— Принцеса Аріель Лерой.

Настя сіла на камінь, тримаючи тіару в долонях.

Відлуння почуттів — гордість, самотність, ніжність, жертва — промайнуло перед очима. Здавалося, цей предмет зберіг не просто спогади, а відгомін душі.

Тіара спалахнула, відгукнувшись на її дотик — не вогнем, а теплом упізнання.

"Ти — кров.
Ти — міст.
Ти знайдеш шлях."

🔁 Повернення

Коли Настя повернулась у зал, друзі переглянулись: вона виглядала інакше. Спокійніше. Зібраніше. Легшою — і водночас важчою, ніби несла щось нове.

Першим заговорив Ліон, помітивши тіару, прикриту накидкою:

— Де ти це знайшла?

— Там, де час забув, а я — згадала.

— Це артефакт? — Міра нахилилась ближче.

— Можливо. Але не чужий. Швидше — спадок… реліквія роду?...

Тіара залишилась з нею. Разом із листом у гримоарі, що згодом заговорить сам.

А замок?.. Він зник після їхнього відходу — ніби й не мав існувати, допоки його не знайде та, кому він був призначений.