Розділ 33: Підсумок і розбір польотів

У вежі магів, у спільній кімнаті команди, панувала тиша. Ніхто не знав, з чого почати. Світло магічних сфер тремтіло, відбиваючись у склі, ніби віддзеркалювало напруження в повітрі.

Настя мовчки поставила чайник на кристалічну підставку й сіла в крісло біля каміна. Погляд — у вогонь. Вогонь — у тишу.

Міра, вогняна, зазвичай перша в будь-якій розмові, цього разу лише простягла їй кухоль із ромашкою.

Торі, некромант із темним почуттям гумору, акуратно поклав поряд табличку з написом:
«Офіційно: ти найкрутіша серед нас. Не злись, якщо ми тимчасово замовкнемо й почнемо тебе боятися».

— Ти... — почав ельф Ліон, але запнувся. — Ти трималася добре. Навіть занадто. Я б втік з криками.

— Я — з вогнем, — хмикнула Міра.

— Я — з криками і з вогнем, — пробурмотів Торі.

Настя усміхнулась. Ледь помітно.

— Дякую, — нарешті сказала вона. — Просто... хочеться тиші. Трішки.

— Авжеж, — відгукнувся Ліон. — Але знай: ти не сама. Ми поряд. Ти — частина нашої зграї.

Хтось потягнувся, хтось вийшов, хтось залишився. Настя піднялася і пішла нагору — до своєї кімнати під дахом. Кішка вже чекала — згорнувшись клубком на балці під стелею.

На столі лежав гримуар — чорний, важкий, із срібним місяцем і трояндою. Здавалося, він знав, що вечір буде саме таким.

Вона сіла, розгорнула сторінки. Пальці ковзнули рядками — рецепти зіль, описи ритуалів, фрази давньою мовою, що відгукувались чимось рідним, як далеке відлуння крові.

Сторінка, покрита вицвілими чорнилами, раптом засвітилась. Пристрасним почерком, ніби поспіхом і крізь біль, було написано:

«Не кожна битва завершується в залі дуелей. Деякі — в серці. І до таких битв треба бути готовою значно сильніше».

Настя провела пальцем по рядку. Слова здригнулись.

У куточку сторінки — знак роду, той самий, що на її прикрасі: місяць, переплетений із трояндою.

Кішка стрибнула на підвіконня. Її очі світилися бурштином.

— Усе закінчилось? — спитала вона.

— Ні, — чесно відповіла Настя. — Це лише починається.

Кішка м’яко моргнула.

— Тоді запам’ятай: тебе бояться. А значить — відчувають силу. А силу бояться ті, хто сам слабкий.

Настя закрила гримуар.

— І що мені з цим робити?

— Жити. Вчитися. Танцювати. І — не забувати, хто ти. Навіть коли тиша гучніша за бурю.