Розділ 31: Після бурі

Наступного ранку розбір проходив у Головній залі стратегії — овальному приміщенні з куполом із кришталевого скла, де зображення боїв проєктувалися просто в повітрі над центральним столом.

Команда Насті сиділа разом. За ніч вони встигли відпочити, але напруга все ще відчувалася — кожен спогад про бій викликав тремтіння.

Під куполом знову відтворювався момент, коли Настя прорізала стіну ілюзії ударом меча, відкриваючи прохід для команди.

— Ось тут, — сухо промовив магістр-тактик з Академії Міраеля, — використання особистого артефакту зіграло критичну роль. Без нього ви втратили б близько десяти хвилин на аналіз конструкції. Ви не вважаєте, що це порушення балансу?

Настя мовчала. Замість неї відповів магістр Флемінг, спершись на стіл:

— Зброя була зареєстрована. Меч не порушує правил. Його можливості активуються лише в резонансі з носієм. Це не зовнішній фактор. Це — частина її магічного відлуння.

— Зручно, — прошепотів хтось за спиною.

У залі зашепотіли голоси:

— «Знову вони…»

— «Занадто гучно стартували.»

— «Кажуть, у неї покровителі…»

— «Хто вона взагалі така?»

Наче за сигналом, магістр із Ел’Шару — жінка в пурпуровій мантії з гострими вилицями — примружилася:

— І все ж, варто враховувати, що такий сплеск сили на першому етапі — це або вдача, або заздалегідь спланована демонстрація. Ми в Академії Ел’Шар не схильні вірити у випадковості.

Настя відчула, як погляди наче шпильки впиваються в шкіру. Вона випросталася:

— І що ви пропонуєте? Позбавляти сили кожного, хто здатен виділитися?

— Я пропоную пам’ятати, що турнір — це не шоу одного учасника, — різко відповіла магістр. — А ваші «подвиги» лише розпалюють інших.

— То нехай покажуть, на що здатні, — тихо, але гостро, мов лезо, втрутилася Рейна.

Незручна пауза.

Гримуарна проєкційна зала затремтіла, коли зображення згасло. Магістр-спостерігач плеснув у долоні:

— Досить. Аналіз завершено. Наступний етап — дуелі. Висновки зроблено, деталі записано. Учасникам — готуватися.

Після виходу із зали Настя відчула - атмосфера змінилася.

Було щось у повітрі — іскристе, напружене. Групки студентів розступалися, хтось дивився в упор, хтось — надто швидко відводив очі. Навіть привітання звучали з натягнутими усмішками.

— Скоро в них спалахнуть спідниці під дупами, від їхніх невдоволень — буркнув Саймон, поправляючи арбалет за спиною.

— Вони нас бояться. А отже — поважають, благоговіють,- заключила Рейна.

— Або хочуть втоптати в багно, — додала Аделіна, озираючись. — Але нехай. Краще ми їх — ніж вони нас.

Тальвін підійшов ближче до Насті й тихо мовив:

— Вони побачили силу. Але вони ще не бачили, на що ти здатна насправді. Не поспішай розкривати всі карти. Залиш щось для найважчого чи  вдалого моменту.

Вона кивнула.

Попереду — дуелі. І в цих поєдинках вже не списати все на командну хімію чи удачу. Тут усе стане по-справжньому особистим.