Розділ 30: За бар’єром арени

Запах поту, металу й магії висів у повітрі, коли за ними зачинилися ворота порталу, повертаючи в залу очікування. Тут усе здавалося тихішим, ніби сама арена дозволяла перепочити тим, хто її пройшов.

Настя першою зняла обмотки з зап’ясть. Вологі, з ароматом піску й ілюзій.

— Я вас люблю, — видихнула вона, сідаючи просто на край лавки.

— Серйозно? — хмикнув Тальвін. — Після таких лабіринтів — не дивно. В таких умовах легко прив’язатися. Особливо до того, хто не дав тобі здохнути від отруйного туману. — Він підморгнув Саймону.

— Ти б не здох, максимум — осліп би й втратив орієнтацію в просторі, — фыркнула Рейна, присідаючи поряд і дістаючи флягу з настоєм.

— Що, втім, для Тальвіна — стандартний стан, — додала Аделіна. Усі розсміялися.

Магістр Арцер Флемінг увійшов саме в цей момент сміху. Його мантія — запилена, обличчя — суворе, але в очах — приховане схвалення.

— Непогано. Не зовсім злагоджено, але живі. Ви пройшли швидше, ніж ми очікували, і втратили всього два бали за дезорієнтацію в секторі «туману». — Він глянув на Рейну. — Гарна робота. І на майбутнє — не вірте міражам. Особливо тим, що говорять голосами батьків.

Рейна мовчки кивнула, її погляд став трохи жорсткішим.

— Айрін, — магістр обернувся. — Меч ти втримала. Його активність на арені зафіксована. Рада зацікавлена в деталях. Приготуйся до запитань. Не сьогодні, але скоро.

Настя кивнула — без страху і без подиву. Вона вже знала: її меч — не просто артефакт.

— Відпочиньте. Через два дні — дуелі. А завтра — розбір і розмітка маневрів. Командний дух у вас є. Тепер зробіть із нього зброю.

Флемінг вийшов, залишивши по собі запах лаврової олії та старої шкіри.

Саймон першим підкинув у повітря яблуко й зловив.

— Майже апокаліпсис, але тепер у нас офіційна назва.

— Яка ще назва? — здивувалася Настя.

— Команда «Божевільних». Хтось з академії Ел'Шар так нас назвав у перерві. Мовляв, «вони не команда, а божевільні, які все на інстинктах витягли». Мені подобається.

Тальвін розсміявся:

— Згоден. Краще, ніж «Саймон і компанія».

— Або «Кастельське диво», — єхидно додала Аделіна.

Настя тільки посміхнулась. Все було дивним і нереальним, але вперше за довгий час вона відчувала себе частиною чогось справжнього.

Навіть якщо це — команда божевільних.