Розділ 29: Перший раунд. Пісок і полум’я

Арена ревіла.

Під куполом дзвеніла магія — ніби повітря само стискалося від напруги. По колу, за захисними бар’єрами, сиділи глядачі: студенти, маги-наставники, навіть старійшини. Сяяли мантії, тремтіли прапори на вітрі, імена гучно розносились луною.

Настя стояла поруч з іншими: Рейна — з посохом, наче вирізаним із чорнильної тіні, Саймон — з арбалетом за спиною, Бруно — в бойовому шкіряному обладунку, туго затягнутому на поясі, Аделіна — з двома срібними кинджалами, Тальвін — у темно-синіх латах і з тією самою посмішкою, що означала: «ми обов’язково виживемо, а якщо ні — принаймні повеселимося».

— Команда Академії Кесс-Астайль готова? — голос диктора дзвенів у вухах.

— Готові, — чітко відповіла Настя.

Пролунав гонг. І одразу — тремтіння землі.

Пісок під ногами завібрував, розступаючись. З-під арени піднялися стіни, складаючись у лабіринт. Турнір починався з випробування ілюзіями та тактикою: лабіринт рухомих перешкод, пасток і тіней.

— Пам’ятаємо: тримаємося разом, не віримо очам, тільки серцю, — прошепотіла Рейна.

— Або Айрін. У неї серце — кристал бачення, витягне, але й по шиї надає за те, що поліз поперед демона в пекло— пробурмотів Тальвін.

Перший поворот — і вже атака. Ілюзорний перевертень, величезний, із багряними очима. Настя подала знак — ліворуч, під захист Бруно. Тальвін відволік увагу, Аделіна кинулася вперед — і злагодженим рухом вони розвіяли ілюзію на порох.

І так знову і знову: стрибки, пастки, мерехтливі двійники, отруйний туман, від якого врятував амулет змієжінки Араміс. Рейна розвіяла марево кришталевим дощем, Саймон врятував Бруно від шипів.

І коли з’явилася фінішна точка — вежа з прапором — на обличчях усіх блищав піт, але не страх. Лише азарт.

Підйом. Знову — непросто. Голем із ртуті, чия магія спотворювала обличчя.

— Не дивіться на мене, — кинула Настя. — Він віддзеркалює страхи. Не дозволяйте їм пролізти в голову. Там я не маю сили.

Меч у її руці засвітився, розбиваючи відображення — лише прямий удар у серце ворога, лише голос крові. І це спрацювало: їх зустрічали вже як переможців.

Коли команда вийшла з порталу, натовп вибухнув оплесками. Настя раптом побачила в ложі магістра Астеріана. Він стояв мовчки, дивився. І вперше — злегка кивнув їй.

Це був лише перший раунд. Попереду — складніше. Але тепер вони знали: можуть усе. Разом.