Розділ 22: Церемонія Трьох Місяців

Музика змінилася. Тепер це був стародавній танець, рідкісний, виконуваний лише у виняткові миті — вальс трієдності, на честь Трьох Місяців, що правлять зимовим небом цього світу.

Астеріан дивився на неї уважно, ніби бачив крізь неї. Настя, затамувавши подих, поклала руку в його долоню.

Його пальці були холодні, мов ранковий іній, але в дотику жила така сила, що здавалося, навколо завмерло все — музика, шепіт, рухи.

Він вів її легко, наче знав кожне рух її тіла. Сукня Насті плавно ковзала за нею, як нічна хмарина. Волосся ловило відблиски льодових сфер над балом.

— Цей танець виконують рідко, — тихо сказав Астеріан, коли вони описали першу дугу. — Лише якщо в залі присутнє… незвичне поєднання магій.

— Я не знала, — прошепотіла вона, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

— Тепер знаєте.

Він замовк. Але в його погляді жила тінь — немов він боровся з чимось всередині себе. Здавалося, вони танцюють не вдвох, а з цілим вихором чужих спогадів.

При кожному розвороті їхні погляди зустрічались. І в певний момент Настя відчула, ніби час дав тріщину. І в ній — образ: жінка в такій самій сукні, з медальйоном на грудях. І чоловік — з тими самими очима.

— Ви… знали мою… — але Настя не договорила.

— Ні, — його голос став тихішим. — Але здається, я впізнаю вас. Не ззовні. Зсередини.

Танок завершився. Він майже різко відпустив її руку, ніби не хотів — але мусив. Нахилився трохи ближче:

— Сьогодні опівночі буде Церемонія Трьох Місяців. Якщо матимете силу — приходьте до Срібного Атріуму.

Він повернувся і зник серед гостей, не озирнувшись.

🌕 Церемонія Трьох Місяців

Церемонія починалася опівночі. Саме тоді в зимовому небі сходилися три місяці — Сіраель (сріблястий), Вейна (блідо-золотий) і Тінь Мірі (вогненно-червоний). Раз на рік вони ставали у досконалу рівновагу, відкриваючи древні потоки магії.

Срібний Атріум — внутрішній двір під відкритим небом, оточений колонами й дзеркальними стінами. У центрі — коло зі світних рун.

Настя прийшла, ведена відчуттям, ніби її кличуть. Тут вже стояли викладачі й кілька старших студентів. Серед них — і Астеріан. Він стояв осторонь, не сказавши жодного слова, але коротко кивнув.

Церемонія почалась з промови архімага. Руни засяяли, піднявши в повітря легкий туман. У цей момент три місяці зійшлися в небі, і весь простір залило потрійне світло: срібне, золоте і багряне.

Кожному учаснику вручали пелюсток місячної квітки, який слід було розчинити в долоні. Коли Настя стиснула свій, спалах болю пройшов крізь пальці. Кров — її кров — змішалась із місячним пилом. І тоді руни під її ногами спалахнули всіма її кольорами: блакитним, зеленим, фіолетовим, червоним, золотим і тьмою.

Це бачили всі.

Але ніхто не сказав ані слова.

Лише Астеріан, кинувши на неї короткий погляд, трохи примружився. У його виразі було все: тривога, цікавість і та сама тиша недомовленості, що не полишає навіть після завершення балу.

🌓 Післясмак

Пізніше, у тиші своєї кімнати, Настя сиділа на підвіконні. Місяць заглядав у вікно. В руці — той самий пелюсток, тепер уже засушений. На ньому залишився відбиток її пальців. І в самому центрі — невеличкий символ, схожий на печатку.

Вона не знала, чий це знак. Але серце стислося, немов хтось прошепотів:

"Ти на вірному шляху, спадкоємнице. Але вибір — ще попереду."