Розділ 22: Шепіт шовку і дружби

За два тижні до балу Академія змінилася.

Коридори наповнилися шелестом тканин, магією краси та ароматами пряних парфумів. Навіть їдальня, зазвичай гучна і насичена запахами їжі, перетворилася на демонстраційний зал: хтось хизувався тканинами, хтось сперечався про фасони, а хтось тренував танці просто між столами.

Настя в цей час стояла біля вітражного вікна в башті й дивилася, як сніжинки кружляють на вітрі.

— Ну, скажи вже, — почула вона голос за спиною і озирнулася. Це була Лісса, дівчина з її групи. Напівельфійка, яка спершу трималася насторожено, а потім непомітно стала союзницею — особливо після дуелі, де Настя захистила молодшого учня.

— Що сказати?

— Тебе вже хтось запросив? — Лісса підняла брову.

Поруч з’явилася друга постать — Амалінда, родом з Ілліази, з очима, як у світлячка, і голосом, що нагадував музику вітру.

— Чи ти сама когось чекаєш? — прошепотіла Амалінда з хитрою усмішкою.

Настя трохи почервоніла. Вона чесно не думала про запрошення. Тобто… думала. Але ті думки стосувалися мага Талрейна — і вона сама ж гнала їх геть.

— Ні. Я просто йду. Заради досвіду.

— А сукня? — Лісса примружилася.

— Уже шиється. У крамниці Міни. Я сама намалювала ескіз.

— О, ти вмієш малювати? — здивувалась Амалінда. — Ти нас зовсім не тішиш своїми талантами. Треба це виправляти.

Вони вмостилися в кімнаті Насті, на підлозі біля каміна, попиваючи трав’яний чай. Домовик Грюнт, зітхаючи, подавав сушені яблука й мед у порцеляновому посуді. Веста, кішка стихій, вмостилася на спинці крісла, мовчки слухаючи.

— А ти хотіла б, щоб тебе запросив хтось особливий? — спитала Лісса, ніби розглядаючи нігті, але краєм ока пильно дивилася на Настю.

— Я… — Настя замовкла. Слова зависли в повітрі. — Напевно, так.

— Ти про мага Талрейна? — видала Амалінда, не приховуючи усмішки.

Настя ледь не вдавилася чаєм.

— Я… нічого такого не казала.

— Не казала. Але ви дивитесь одне на одного, ніби вас колись розділили, а тепер ви обоє боїтеся згадати — чому, — сказала Лісса неочікувано серйозно.

Веста підняла голову й коротко нявкнула.

— Мудрість напівельфів іноді лякаюче точна, — пробуркотіла вона, позіхаючи.

Настя усміхнулась і змінила тему:

— А ви що вдягнете?

Розмова плавно перейшла до фасонів, тканин, прикрас. Настя показала свій ескіз: сукня кольору зимового неба, до підлоги, з легкою драпіровкою на талії й відкритими плечима, з напівпрозорими вставками на рукавах. Амалінда ахнула, Лісса заздрісно прикусила губу.

— Ти виглядатимеш як королева, — видихнула вона. — Сподіваюся, Талрейн не осліпне від твого сяйва.

— Або осліпне й втратить залишки самовладання, — додала Амалінда зі сміхом.

✨

Пізно ввечері, вже лежачи в ліжку, Настя дивилася на стелю своєї кімнати під дахом.

Гримуар, що лежав на тумбі, слабко світився — ніби відчував: наближається ніч, яка все змінить.

Вона усміхнулася.

Вперше за довгий час їй було тепло не лише від каміна, а й від того, що поруч були ті, хто приймає її — Настю, просто Настю. Не як "ту саму", не як спадкоємицю, не як новеньку. Просто як подругу.