Розділ 20: До балу

Дні сплелися в одне нескінченне коло.

Ранок — теорія: алхімія, магічна історія, таємниці побудови заклять і складних формул.

Полудень — фізична підготовка: біг з навантаженням, дуелі, тренування зі зброєю.

Вечір — бібліотека, робота з гримуаром, розмови з кішкою і рідкісні короткі прогулянки садом академії.

Меч, який колись викликав насмішки, став її супутником.

Легкий, але сильний, він лягав у долоню, наче був викутий саме під неї.

Магістр Флемінг усе частіше викликав Настю на показові дуелі з різними стилями та супротивниками.

— У тебе кров бійця, дівчинко, — казав він, — але не забувай: сила — це і відповідальність.

Гримуар — її вечірня магія. Він розкривався перед нею дедалі ширше: ілюзії, захисні плетіння, техніки відновлення сил. Іноді сторінки проявлялися самі, ніби відчували, що саме їй потрібно цього дня.

Кішка — стихії тьми — виявилася їдкою, але розумною. Настя назвала її Вестою. Домовик Грюнт теж став частиною повсякденності: приносив чай, сердито фиркав, але завжди перевіряв, чи Настя сховалася вночі і не забула про сон.

Про бабусю — все ще мовчання. Але всередині щось росло, як паросток, що проростає крізь землю пам’яті.

🕯 Плітки вщухли

Розмови про спадкоємицю великого роду, про гримуар, мечі й магістра Талрейна, до якого Настю тепер чомусь тягло серцем, — поступово вщухли.

Новенька стала просто частиною потоку: навчання, тренувань, шуму голосів у їдальні, шепотінь у залі медитацій.

Навіть трійця еліти обходила її стороною — швидше з повагою, ніж із глузуванням.

Майстерність Насті викликала роздратування, але вже без відкритої ворожості.

Хай і не прийняли — але визнали.

🍂Зима увійшла в права

Крони дерев за вікнами башти засяяли діамантовим блиском снігової шапки.

Холодний вітер став ляпасом для магів на ранковій пробіжці.

Сад заснув укутаний покривалом.

І з першим зимовим подихом в академії почали говорити про Бал Середини Зими.

— Кажуть, магістр Талрейн знову відкриватиме бал, — шепотілися дівчата в залі трансмутацій.

— Цікаво, кого запросить… — посміювалася одна з трійці, косуючи погляд на Настю.

— А ти плаття вже шиєш? — запитала сусідка-сирена, невинно, але з іскоркою.

Настя відчувала, як новий виток подій підступає.

Гримуар став частіше відкриватися на сторінках з ілюзіями, танцями, з магією «покрову» та маскування.

Ніби і він знав — незабаром вона опиниться в центрі уваги.