Розділ 17: Шепіт стін

Наступного ранку Академія зустріла Настю шурхотом голосів, поглядами і… тихим напруженням у повітрі. Ще до того, як вона встигла дістатися їдальні, вона відчула — щось змінилося.

— Це вона? — прошепотіли за спиною в вузькому переході до навчального корпусу.

— Кажуть, меч сам до неї прийшов.

— І гримуар, — додав хтось. — Із печаткою Місяця та Троянди…

— Я чула, це фамільна річ архімага. Тієї самої — Лерой. То не простий збіг…

Настя зупинилася на секунду, нібито поправити сумку. Серце гупало. Ім’я, яке ніхто не мав знати, вже гуляло Академією.

У їдальні вона відчувала погляди буквально всім тілом. Люди розступались, але не зі страху — з цікавості, настороженості, передчуття.

— З добрим ранком, зірко полігонів, — пролунав солодкавий голос Арно, що сів за столик поруч. — Учорашній трюк був ефектним. Щоправда, занадто ефектним. Наче все було… постановкою.

— Дивно, що ти не скаржишся, що програв, — спокійно відповіла Настя, наливаючи чай. — Зазвичай чоловіки твого типу звинувачують у цьому долю, погоду й неправильну астральну фазу.

— Ого, — усміхнулась одна з дівчат за сусіднім столом. — Вдало вона його.

— Ясно одне, — сказав хтось із старших студентів. — Якщо гримуар відкрився, якщо древній меч її визнав… вона непроста. Я ставлю, що це… спадкоємиця Лерой.

Тиша. Слово прозвучало, як удар по воді. Настя стиснула чашку. Слово «спадкоємиця» відгукнулось у грудях важким відлунням.

— Та годі вам, — хмикнув один зі студентів. — Про спадкоємицю Лерой вся Академія легенди складає з того часу, як та зникла. Її ж давно нема серед живих?

— Можливо. А можливо, і ні. — Хтось підморгнув. — Усе одно дівчина дивна. Врата пройшла. Куля Істини палала всіма кольорами. Предмети на столі екзаменаторів відгукнулись. Це не жарти.

Академія починала гадати.

📚 Пізніше, на уроці з історії магії

Професор Торвел, високий лисіючий чоловік із сивими бакенбардами, задумливо пройшовся вздовж парт і кинув погляд на Настю:

— Тема наступного заняття: «Великі архімаги минулих століть».

Він зробив паузу.

— Подумайте, студенти, чому такі маги зникають без сліду. І що може означати повернення забутих імен…

Настя відчула, як горло стислося. Всі погляди знову — на неї. Але вона сиділа рівно. Не здригнулась. І в грудях, ніби у відповідь на виклик, знову тепло заворушився гримуар у її сумці.