Розділ 14: Серед рівних і не зовсім

Після урочистого відкриття всі новачки попрямували до Вежі розподілу. Викладач із вовчими очима та короткою борідкою — магістр Лаерт — вів їх мозаїчними коридорами до просторої аудиторії, де в повітрі зависала сфера з іменами. Кожен підходив по черзі й торкався її долонею, дізнаючись свій розклад і групу.

— Айрін Лерой, — прошепотіла сфера, і літери склалися в рядок просто в повітрі перед нею. — Група «Іридій».

Очікуючи на решту, Настя сіла на довгу кам’яну лаву біля стіни. Незабаром поруч плюхнувся хлопець років сімнадцяти, з розкуйовдженим волоссям, рудим, мов лисиче хутро.

— Ти Лерой? Новенька з Наві? — спитав він, жуючи льодяник.

— Айрін. А ти?

— Гвін. Гвін Орбер. Напівкровка, якщо що. Тато — гном, мама — як звичайно, людина з характером, — підморгнув він. — Ну, будемо разом маятися.

До них приєдналася ще одна дівчина — невисока, з довгою чорною косою, в окулярах, прикрашених срібними совами. Вона мовчала, але напрочуд тепло кивнула Насті й сіла поруч.

— Це Таїс. Говорить лише по суті. Вчиться на випередження, — прокоментував Гвін, і Таїс ледь чутно хмикнула.

Та в наступну мить у зал увійшли вони.

Трійця.

Усі троє були вбрані не в академічну сіру тканину, а в дорогу, ледь мерехтливу в світлі кристалів матерію. Вишивка по краю вказувала на особливий статус — або нащадки магів, або рекомендовані Орденом. Настя вже чула про таких — «потомствені», або, як вони себе називали, «чисті».

Перша — висока, з осліплююче білим волоссям, зібраним у вигадливу зачіску. На скронях — ледь помітні руни.

Друга — худорлява, з чорним, мов смола, волоссям і холодною посмішкою. Очі — фіолетові, майже неприродні.

Третій — юнак з хижою пластикою, за ним мов би вився шлейф полум’я. Волосся кольору попелу, погляд зверхній.

— О, «іридієві» дикуни, — сказала біловолоса, ковзнувши по Насті поглядом, наче по меблях. — Навіть напівкровки є. Чудово.

— Краще б їх одразу селили в підвал, до черні — додала друга.

Гвін уже підвівся, але Настя стиснула йому руку й ледь помітно похитала головою. Таїс просто поправила окуляри й відвернулася, ніби тієї трійці не існувало взагалі.

Перше знайомство відбулося.

— Знайомтесь, — пролунав голос магістра Лаерта. — Ларена фон Мірель, Амація Квінт і Арно Тейл Аргір. Вони — старші учні-наставники вашої групи, вам доведеться з ними перетинатися на тренуваннях. Прошу тримати себе… — він зробив паузу, — …в рамках етикету.

Настя відчула, як всередині щось стиснулося. Це не було схоже на шкільну заздрість чи підліткову ієрархію. У цих трьох було щось гнітюче, мов хтось зсередини її шепотів: «запам’ятай їх…»