Розділ 12: Перший танець і передчуття бурі

Музика у залі звучала вже довго, але саме зараз вона змінилась — стала глибшою, трохи тіньовою, з нотками старовинного мотиву. Граф Еланд простяг Насті руку.

— Танець?

— Я не знаю всіх ваших кроків, — зізналася вона.

— А їх ніхто не знає. Їх творить пара.

Настя поклала свою долоню в його. Вони вийшли на коло — і все стихло. Вперше за вечір усі погляди зосередились на них.

Їхній танець був не про техніку. Він був про силу. Про баланс світла й холоду. Її плаття розквітало темною зорею, а його мантія тьмяніла поруч, створюючи контраст. Крок — і відлуння в залі. Поворот — і ліхтарі колихнулись. Усе довкола змінювалось, підлаштовуючись під їхню енергію.

— Ви — не звідси, — прошепотів Еланд, коли вони розійшлися.

— А ви — надто з цього світу.

— І все ж ми на одному колі.

Настя хотіла щось відповісти, але в ту ж мить їй стало зле. Раптово, різко. Світло зблідло. У вухах зашуміло.

Щось торкнулося її свідомості. Хтось. Голос — не рідний. Інший. Чужий та далекий.

«Ти прийшла занадто близько, кров моя. Пробуджене не спить довго».

Вона похитнулась. Еланд підтримав її.

— Що сталося?

— Відлуння, — прошепотіла вона. — Старе. Дуже старе.

Він провів її до тераси, де вітер пах димом і ніччю.

— У вас є ще багато відповідей попереду, Айрін. Але є й ті, хто шукає вас не заради питань.

— Я знаю. Тому я танцюю, поки можу. Поки ніч не впала остаточно.

Вдалині загриміло. Небо було чисте, але грім ішов не з хмар.

Це був інший грім.

Настя підняла очі до зірок.

«Я ще повернуся», — подумала вона. І медальйон у неї на грудях ледь тремтів, в унісон з її серцем.

Так завершився її перший бал. Але справжній шлях тільки починався.