Розділ 7: Ярмарок, Міна і сукня ночі

До початку занять залишалось ще два дні. Настя вирішила піти в місто — придбати необхідне і просто побути серед людей. У Кессі саме проходив осінній ярмарок: вузькі вулички прикрасили стрічками, ліхтарями, повітря наповнилося ароматами кориці, смажених горіхів і трав’яного меду.

Настя йшла повільно, роздивляючись прилавки. Тут продавали все: зілля в пляшечках, амулети, пергамент, прикраси з кістки й дерева, одяг, фрукти, навіть ручних химер. Дівчина з золотими веснянками продавала живих метеликів у скляних кульках. Старий ельф — ножі, що самі повертались у ножни.

Біля крамнички тканин її увагу привернула витончена вивіска у вигляді розкритого віяла. Всередині — світла напівельфійка з довгим волоссям кольору сливи. Вона усміхнулась, побачивши Настю.

— Уперше в Академії? — запитала вона.

— Так… — Настя розгублено кивнула.

— Тоді тобі до мене. Мене звуть Міна. Я шию для перших курсів, а також для балу. А він буде вже скоро — Осінній, і кожна магесса має виглядати, як королева.

Вони зайшли всередину. У крамничці висіли сукні різних фасонів, кольорів і стилів. Але всі — чарівні. Буквально. Деякі переливалися від дотику, інші змінювали довжину в залежності від руху.

Настя дістала ескізи. Свої, сучасні. Стиль ампір, з високою талією, глибоким кольором ночі. Міна зацікавлено роздивлялась.

— Це… свіже. Мені подобається. А це? — вона вказала на схему білизни.

— Ідея з мого світу. Там таке зручно носити під будь-який одяг.

— Якщо пошити кілька варіантів і виставити в лавці… — Міна замислилась. — Знаєш, можеш стати моїм співавтором. Якщо підуть замовлення — поділимо прибуток.

Настя зніяковіла, але кивнула. Уперше за весь час вона відчула, що її знання можуть бути тут корисними.

Міна зняла мірки і пообіцяла, що сукня буде готова за п’ять днів. А сорочки, штани та корсет на кожний день пвд мантію можна буде забрати вже завтра по обіду. Наостанок дала маленький згорток — стрічку, яка захищає від сторонніх очей.

— Щоб не загубилася у натовпі. І щоб тебе не зачепила чужа заздрість.

Настя подякувала й рушила далі.

У книжній лавці вона придбала підручники — «Основи трансмутації», «Історія семи стихій», «Захист думки», «Вогонь і кров: вступ до бойової магії». У крамниці шкіри — теплі чоботи на осінь, м’які черевики на зиму та теплий плащ підбитий хутром сніжного барса.  А ще —сумку з кишенями, які не було видно збоку, що могла вмістити в себе дуже багато оскільки була зачарована.

В східних рядах вона натрапила на змієжінку на ім’я Араміс, яка торгувала оліями й мазями. Її шкіра блищала лускою, голос був шипучий і м’який.

— Твоя шкіра говорить, що ти в дорозі. І твоя душа — що вона не вдома. Візьми це, — вона простягнула маленьку баночку й браслет із ниткою червоного кварцу. — Від утоми і від злих очей.

— Скільки я винна?

— Ти ще повернешся. Тоді й згадаєш про борг.

Ввечері Настя сиділа у своїй кімнаті, огорнута запахами трав, з відкритим щоденником перед собою. Сторінки мовчали. Але вона відчувала: все тільки починається.