Розділ 4: Академія над каменем і вітром

Через два тижні подорожі з торговим караваном у компанії Роена Настя дісталася міста Кесс, де розташовувалась Академія магічних мистецтв.

Дорога до Академії тягнулася через сонячні схили, порослі мохом і кущами, з глибокими терасами. Настя йшла в складі каравану — група купців найняла охорону й дозволила їй приєднатися, коли дізналися, що вона «подається до навчання». На ній був сірий балахон від Марени, але тепер вона заздрила вбранню інших.

Жінки — в коротких туніках кольору кіноварі й охри, з вишитими рукавами. Чоловіки — в шкіряних куртках із мідними ґудзиками у формі звірячих морд. Дехто мав чорні стрічки на шиях — знак жалоби або клятви. Один старий носив мантію з горобиних пір'їн, що вицвіли до сірого.

Навколо лунали голоси: скрип коліс, брязкіт фляг, балачки на десятках діалектів. Запахи — пил, піт, сухі трави, копчена риба і крейда. Повітря здавалося водночас древнім і живим.

Надвечір на горизонті з’явилася мета — Академія Кесс-Астайль, вбудована просто в скелю над морем. Її вежі піднімалися з каменю, немов продовжуючи урвище, і світилися м’яким бурштиновим світлом. Кам’яні мости з’єднували будівлі, нависаючи над прірвою, а між ними повільно пливли... платформи? Ні — не човни, а платформи, що рухалися повітрям, сяючи голубим світлом.

Настя зупинилася, вражена.

— Думала, це буде простий замок? — усміхнувся Роен. — Це тобі не хатина знахарки. Тут навчають тих, хто вміє читати світло між світами.

Він показав вгору.

— Бачиш центральну вежу з балконами? Там Обсидіановий зал. Випробування відбуваються там. Якщо не впадеш із мосту — приймуть.

— А якщо впаду?

— Значить, ти не призначена. Тут усе просто.

Він провів її до приймального корпусу, висіченого просто в скелі. Усередині пахло кам’яним пилом, воском і металевим натяком — як перед грозою. Підлога — з темного шліфованого сланцю, стіни — з різьбленням: спіралі, візерунки, символи, схожі на письмена, що світилося блідо-зеленим.

У залі стояли довгі столи з сірого дерева. Біля кожного — екзаменатор у мантії відповідного кольору:

Сині — вода та емоції 
Чорні — порожнеча й заборони 
Жовті — потік і час 
Червоні — кров і матерія 
Білі — думка і істина

Настя стояла в черзі. Серце гупало, долоні пітніли. Перед нею дівчина з косами, заплетеними в три вінці — і просто зникла на місці, розчинившись у золотавому мареві.

— Не витримала, — шепнули ззаду.

— Або не пройшла. Або пройшла… занадто далеко.

Коли черга дійшла до Насті, їй дали гладкий камінь завбільшки з долоню й веліли покласти руки зверху.

— Назви своє ім’я, — мовив екзаменатор у срібній масці.

Настя глибоко вдихнула.

— Айрін Лерой, — сказала перше, що спало на думку, згадавши пораду Марени.

Камінь здригнувся. Спалахнув слабким світлом. У повітрі щось клацнуло.

Екзаменатор повільно підняв голову.

— Цікаво... — прошепотів він.