Правда сім'ї Кларс "Кобо"

               У світі існувало п'ять каст. Перша була         найсильніша і найвпливовіша. Туди входили тільки королі, імператори та їх сім'ї. Друга каста теж була із заможних людей: герцоги, лорди. В третій касті були торговці та підприємці. Четверта каста об'єднувала всіх селян та місцевих жителів. У п'яту касту входили діти та внуки зрадників, убивць, злодіїв. Вважали що все їх зло передається з покоління у покоління

Історія починається з невеликої сім'ї Кларіс. Матір Софія була звичайною прачкою в одних заможних людей. Висока на зріст з темним, довгим волоссям. Шкіра була світла, здавалося що та ніколи не була на сонці. Дочка Анабель була схожа на матір, теж висока, струнка. Мала густе чорне волосся і бездонні карі очі.
Ранок. Гучний стукіт у двері. Дівчина із-за шуму прокинулась. І побачіла матір яка стояла біля її.
- Мам, що сталося? Хто це? - питала донька.
- Я, не знаю, Анабель... Але вони точно не з добрим наміром. - Софія взяла її за руку - Потрібно сховатися. - Сказала вона. 
- Сховатись? Куди? Мені страшно...
Стукіт став ще сильнішим. Здавалося що ось-ось двері впадуть.
- Все буде добре, довірся мені - прошепотіла на вухо донці. Анабель піднялась із ліжка і пішла за матір'ю. Повільними та тихими кроками вони дійшли у кінець кімнати. Софія з підлоги підняла килимок і відкрила потаємні двері.
- Що це? - спитала Анабель.
- Я, знала що рано чи пізно вони за тобою прийдуть. Я, не хочу щоб ти так жила.
- Мамо, я нічого не розумію. Хто вони?
- Анабель, не має часу пояснювати. Тобі потрібно бігти! - роздався грохіт. Упали двері. В кімнату забігли три високих, сильних офіцерів. Бистрими кроками вони наближались до жінок. Софія встала по переду доньки.
- Я, вам її не віддам! - крикнула вона. Один з офіцерів підійшов до її. Кілька секунд подивився їй в очі і з всієї сили дав ляпаса. Нещасна жінка впала на землю і вже не могла встати, лише дивилася через біль та сльози на доньку. Анабель повільно відходила назад.
- Що вам потрібно? Гроші? Я, все віддам! - кричала налякана дівчина. Офіцери стояли мовчки. У будинок зайшов низького зросту чоловік. По одягу було видно що це заможна людина.
- Я, лорд Августин. - повільними кроками наближався до юної дівчини. - При великій жаль ми не обираємо собі батьків
- Що тут відбувається? Чому ви тут? - перебила Анабель його слова.
- Ми тут заради тебе і твоєї мами. Ти знаєш історію своїх батьків? Мама Софія не розповідала тобі? Чи краще, Валерія Кобо? Довго тебе шукали. Я, вже майже втратив надію. Боги милосердні для мене і знають що ти справжнє зло. - Лорд сів за стіл що стояв біля вікна. Махнув рукою до Анабель. - Сідай. Історія дуже довга але і цікава. Коли я був ще юний. У мій замок прийшла молода пара. Дуже просила дати їм роботу. Розповіли свою трагічну історію кохання. Ніби їх батьки розлучали, не давали бути разом. І вони втекти у пошуках щастя. Я, як великодушний лорд, дав їм притулок і роботу. Все дав для їх щастя. Все було добре. Осінній, тихий вечір. До мене прийшов мій друг, офіцер Казимир і каже:" Августин вибач... Що так довго тобі про це не казав. Я, думав що найду вбивцю. Жертв встає, все більше і більше. Вже п'ятеро вбитих молодих людей. Три дівчини та два хлопця." Я всіх поставив на ноги але вбивцю так і не знаходили. Минув місяць. Жертв більшало, а зацепок і досі не має. Я, ішов по місту. Люди налякані. Дехто збирав речі і їхали геть. Я, весь поринув у роздуми і тут раптово в мене врізається стара жінка. Перепросила і похлопала по плечу. Я, не звернув на це уваги, думав просто випадковість. Але ні... Та бідолашна жінка, Маргарет її звали, передала мені записку на маленькому клаптику паперу.
~Лорд Августин, якщо ви це читаєте то мене вже не має. Я, побачіла вбивць а вони мене. Це молода пара Кобо~
Я подумав спершу що це брехня. Як може та молода пара вбивати. Наступного ранку до мене прийшов офіцер Казимир і сказав: " Лорд, вбито стару жінку" І я задумався, можливо і справді це вони. Вбивства почалися коли вони появились у нашому місті. І ця жінка, і цей лист. Все вказувало на безмежно закохану пару. Взяв офіцерів і направився у їх будинок але їх вже не було. В тому будинку знайшлись всі докази. І я поставив собі мету. Найти та покарати винних. Марка, твого батька, я, найшов через рік. Випадково. У барі. Відразу впізнав. Суворий погляд і шрам на щоці. Він все розповів про вас, Валерія.

- Гниль! - крикнула жінка.
- Тихо, тихо, Валерія. Неперебивай. Марк постійно повторював " Я кохав її. Все робив для її" Ти вбивала їх а він лише допомагав прибирати сліди. Коли він сказав що більше не буде ти його кінула. Ось і історії кінець.
- Ні це не правда! Не може бути такого! - заперечувала Анабель

 - Мамо?
- Мені шкода... - тихо промовила жінка.
- Заберіть їх. - наказ лорд.