Глава 18. Пошуки та брехня

Наближався тиждень весняних свят. З дому номер сім на канікули поїхав лише Андрій. Лера залишилася і продовжила займатися з дядьком. Тепер вона вже не боялася, що крила відкриються мимоволі, бо навчилася ними керувати.

Квиток у Андрія був на руках. Хлопчик міг ні про що не хвилюватись і приїхати до космопорту за пів години до відльоту. Йому хотілося якнайшвидше потрапити додому, побачитися з сім'єю і… Дещо знайти. А ще хлопчик вирішив подарувати свого собаку братові. Пашка, як тільки дізнався про її існування, почав просити її собі. Андрію було трохи шкода розлучатися з другом, але належно доглядати за вихованцем у нього не вистачало часу.

Вставивши у вуха навушники, Андрій повернувся до вікна. За кілька польотів він уже звик до краєвиду за вікном. Його навіть тішило, що він може бачити те, чого не бачать астрономи зі своїми надпотужними телескопами. Адже ще жоден учений не зміг знайти місцезнаходження Аладеї та міжпланетного коридору. Хоча вони були так близько. Магія…

Через півгодини Андрію набридло вирячитися у вікно, і він вирішив сходити перекусити.

Ці чотири години видалися найдовшими у житті. Коли він, нарешті, приземлився, йому довелося витратити десять хвилин на те, щоб дійти до залу переходів, де знаходився вихід у світ. А після цього ще п'ятнадцять хвилин їхати додому – з міста до селища – на маршрутці.

На годиннику було приблизно дванадцять тридцять за земним часом. Прочинивши залізну хвіртку, він тихо, щоб не розбудити Жулю, що спав у будці, пішов до свого будинку.

Подивившись на всі боки, Андрій поставив на поріг контейнер з біглем. Хлопчик не хотів, щоб брат раніше побачив подарунок, приготований йому на день народження.

* * *

На небі вже почали з'являтися зірки. Навколо панувала мирна тиша, лише іноді шелестіли дерева, коли з'являвся вітер. Поставивши миску перед собачою будкою, хлопчик подивився на небо.

Унюхавши запах їжі, Жулька відразу вибралася з будки та почала поглинати вміст миски. Десь наприкінці вулиці протяжно завив собака, її підхопило ще кілька псів, але тієї ж миті все стихло. Ще раз оглянувши подвір'я, Андрій повернувся до будинку. Було вже пізно.

Цієї ночі він швидко заснув. Раніше нічні кошмари його не турбували, але сьогодні чомусь відвідували регулярно, хлопчик смикався і сильніше натягував на себе ковдру.

- Ні. - ледь чутно шепотів він. - Не чіпай мене! - тепер його голос вирвався несподівано голосно. - Мені боляче! - хлопчик струснув головою і спробував прокинутися.

Йому снився страшний сон. Наче він знайшов амулет стихій, склав усі його частини, але щось пішло не так, і він з друзями опинився в пастці, амулет був відібраний. Здається, його вдарили по голові.

Уві сні Андрій перевів погляд і побачив чудовисько, яке тримало за руки Леру. Хлопчик закричав і спробував пробитися до неї, але дорогу йому перегородили. Хлопчик упіймав Лерин погляд і не зміг заплющити очі, але від все б віддав, щоб не бачити страшну картину, що розвертається прямо перед його очами.

 - Я не та, за кого ти мене приймаєш! - сльоза скотилася по її щоці. - Вибач!

– Ні! Ти мені потрібна! – закричав він уголос.

Дихання збилося, Андрій почав метатися на ліжку. Гострий біль віддався в голові, змусивши його зігнутися. Здавалося, ніби якісь невидимі щупальця намагаються пробратися в мозок.

– Ні! Не буду! Не буду! - раптом закричав він, ще сильніше заметавшись по ліжку.

На його крики прибігла мати. Тяжко дихаючи, ніби після бігу, Андрій розплющив очі. Кошмар закінчився.

- Що сталося? – схвильовано спитала мама і присіла на край ліжка.

Хлопчик мовчав, похнюпившись, перед очима продовжували спливати епізоди сну.

- Постарайся заснути! – Оксана Василівна погладила сина по голові. – Ти мене сильно налякав…

Посидівши ще трохи, жінка пішла. Спати Андрій більше не міг. Сівши на ліжку, хлопчик обійняв коліна руками і довго дивився на одну точку. Здавалося, він просидів так цілу вічність, але насправді всього півгодини.

Незабаром його все ж таки почало хилити в сон. Відчуваючи, що сил чинити опір не залишилося, хлопчик відкинувся на подушку. Варто було тільки заплющити очі, як він одразу провалився в темряву.

* * *

Вранці, одразу після сніданку, Андрій дістав із сараю драбину і приставив її до горища. Побачене змусило його скривитися. Все горище було вкрите товстим шаром пилу та павутиння. Мабуть, сюди ніхто не залазив кілька років. Увімкнувши ліхтарик, хлопчик присвітив їм углиб горища.

Одразу біля дверей стояв привалений до стіни старий зламаний велосипед, а поряд з ним лежали ніжки від якогось столу. Стряхнувши пилюку з однієї коробки, Андрій почав чхати. Усередині лежав старий одяг і якісь черевики. Переривши весь вміст коробки, він приступив до іншої. У ній лежала ціла купа господарського мила.

Після цього було ще кілька мішків і коробок. Розгорнувши тканину на одній з них, він побачив кілька маленьких рамок від фотографій з розбитим склом і невелику музичну скриньку з балериною, яка вже зламалася. Тут же були два великі фотоальбоми без фотографій.

Відклавши ці речі убік, щоб не порізатися, хлопчик перейшов до інших ящиків.