Глава 15. Новорічні канікули

В останній тиждень перед зимовими канікулами Резенфорд помітно змінився. У кожному гуртожитку з'явилися прикрашені студентами ялинки, на поверхах замку висіло та багато різноманітних прикрас.

Попри святкову атмосферу, цей тиждень був повністю завалений семестровими контрольними. Для першокурсників це було новинкою, вони вчили, старалися. А от старшокурсники не ставилися до цих контрольних як до чогось страшного.

 Весь день йшов сніг. Надворі було надзвичайно красиво. Студенти з тугою поглядали за вікна, де зараз можна було повеселитись та показати свої чарівні здібності. Адже можна вигадати сотню ігор зі снігом. Цим не гидували навіть найстарші студенти, яким виповнилося вже по дев'ятнадцять років.

У Лери останньою контрольною була астрономія. Дівчинка вчора весь вечір сиділа над конспектами, а тому хвилювалася не дуже. Проте всередині у неї все здригалося, коли вона думала про те, що отримає хорошу оцінку та її похвалять.

Професора Мілена Лера особливо любила. Запитання на семестровій контрольній були відносно не складні, але це тільки для тих, хто хоч щось читав. Перше питання звучало так: «Як називається хмара, де комети проводять більшу частину свого життя?» Усього таких питань було двадцять, і, на щастя Лери, вона знала відповіді на кожне з них.

Вона впоралася з ними за півгодини і до кінця уроку була вільна. Було приємно усвідомлювати, що для тебе урок астрономії – це не найнудніший час у твоєму житті, а можливість отримати нову інформацію.  

Лера вважала, що вивчення Всесвіту має займати більш важливе місце. Адже ніколи не знаєш, коли доведеться зустрітися з одним із його мешканців.

Лера тепер знала, що між Аладеєю та Землею вже майже сто років протягнутий міжпланетний коридор. Без нього час польоту був не чотири – п'ять годин, а багато світлових років. Цей коридор контролювався посольством через Колодязь Семрад, який спочатку служив проходом із Землі на Аладею.

* * *

  Лера дістала з-під ліжка рюкзак та почала збирати речі. Ці зимові канікули дівчинка збиралася провести вдома. Багато речей вона брати не стала, вдома ними була забита ціла шафа. Вона взяла тільки найнеобхідніше: чарівну книгу та подарунки: невелику кулю, всередині якої був замок Резенфорд, і набір пензликів. Уклавши миску Моті, вона застебнула сумку. З бокової кишені випали два браслети, які Лера зробила перед своїм днем ​​народження. Ще один вона подарувала Лізі два місяці тому.

Двері спальні відчинилися, і ввійшла Люба.

- Ти додому на канікули поїдеш? – одразу ж поцікавилася Лера.

Люба кілька секунд мовчала.

- Не знаю. Можливо. – кинула Люба, риючись у шафі. Витягнувши шапку та пальто, вона повернулася до Лери. – Ну, я пішла!

З першого дня Лера почала помічати, що з подругою щось не так. Її постійні запізнення на уроки вже стали звичкою. Подруга вечорами кудись зникала, не розповідаючи, куди. Дівчинка обмінялася поглядом із Мотею, який, здавалося, все розумів.

– От скажи, чи відбувається щось, чого я не знаю?

Мотя, звісно, ​​нічого їй не відповів, а тільки чхнув. Дівчинка дістала з тумбочки свій щоденник. Поклавши його на коліна, вона знайшла у шкільній сумці ручку.

«Я продовжую допомагати Андрію з пошуками амулету. Не знаю чому, але мені здається, що тут щось нечисте. Найдивніше те, що коли мені це спадає на думку, голос всередині мене каже: «Ти повинна! Не смій зупинятися!» Голос дуже дивний і не мій. Іноді здається, що я його десь чула.

Не все так погано. Усі семестрові контрольні я здала на відмінно. Це завдяки дядьку. Не можу ж я облажатись, якщо в тебе такий знаменитий родич. А може, я просто почала вчитися, адже раніше постійно заважала лінь…»

Поклавши зошит у рюкзак, Лера визирнула у вікно. Сніг уже припинився. Швидко одягнувшись, дівчинка вибігла зі спальні. Мерліна, як і очікувала, вона знайшла в кабінеті за якимись паперами. Багато аркушів було скомкано і вони валялися у кошику для сміття. І, коли зайшла Лера, черговий невдалий папірець вирушив туди ж.

- Прийшла попрощатися?

- Так, скоро вже виліт. А де ти святкуватимеш Новий рік та Різдво? - поцікавилася Лера, оглядаючи прикрашений кабінет заклинань.

- Вдома. - Мерлін на мить замислився.

– А в тебе що, тут і дім є?

– Ну звичайно, маю ж я десь жити!

– Скажи, чому ти не приходив до нас раніше?

– Я приходив кілька разів, коли ти була ще зовсім маленькою…

– А чому тоді не забрав? - Лера  сіла на край столу.

- Тобі ж було там добре! – погладив бороду Мерлін.

– Так, але… Я мала знати, хто я насправді!

- Ні, Леро, ні! Це було надто небезпечно. Ти була тоді маленькою, а зі мною тобі загрожувала небезпека, яку ти собі не уявляєш! - помовчавши, він продовжив. - Удома намагайся менше користуватися магією! Добре?

Лера кивнула.

- Думаю, мені час! Ще потрібно встигнути сходити до їдальні!

Попрощавшись, вона пішла до гвинтових сходів. Часу було справді вже багато. Подивившись на наручний годинник, дівчинка побігла у бік гуртожитку.