Глава 13. Нова загадка

Заклавши руки за спину, професорка Сімс ходила перед дошкою.

– Королівство Фарганс було засноване в 1480 році Едуардом Арелоном. Дві сотні років воно вважалося найвпливовішою країною на материку Барбава. Це був час розквіту магії…

Лера намагалася записувати все, що говорила професорка. Монотонний монолог тривав трохи більше двадцяти хвилин, не припиняючись, навіть коли вона відверталася до дошки.

- Шліман. - хтось тихо покликав дівчинку. Лера на мить відволіклася, щоб зрозуміти, звідки її кличуть. – Шліман.

Дівчинка повернулася назад і одразу зустрілася поглядом з Андрієм.

- Що тобі?

– Я тут подумав… ну… щодо амулету. Ти тоді знайшла послання про дракона та вогонь! - так само пошепки сказав Андрій. - Там, бува, не було чогось ще? Наприклад, чи не йшлося про те, де заховані інші його частини?

Лера миттю подивилася на пані Сімс, яка поки стояла спиною до них.

– Ну, на тому аркуші було багато затертого. Можливо, колись там і було продовження. Чи є якісь припущення, де знаходиться друга частина?

– Якби я знав, хіба звертався б до тебе? - покрутивши ручку в руках, прошепотів Андрій.

- Ясно, ясно. Ти зараз випитаєш всю інформацію, а потім з нею втечеш! – хмикнула Лера.

– Ну, ще не втік! Я не розумію, що ви тоді так бурхливо обговорювали із драконом? Як його там… Хара? Шліман, ти від мене щось приховуєш?

Леру завжди дратувало, коли її називали на прізвище. Вона сподівалася, що після їхньої пригоди Андрій звертатиметься до неї на ім'я або вони навіть стануть друзями.

  - Чи потрібно тобі шукати цей містичний амулет? Навіщо? Що буде від цього?

- Ти що, забула? Я хочу дізнатися про батька! – пошепки, невдоволено відповів Андрій.

- Ти ризикуєш своїм життям! Якщо тобі на себе начхати, подумай про інших!

– Наприклад? – уважно глянув на неї Андрій.

– Про маму та брата подумай! Вони тебе люблять і не хочуть, щоби ти постраждав!

– Я знаю, навіщо ти допомагаєш мені! - Андрій відсунувся далі, і на губах з'явилася усмішка. - Зізнайся чесно - я тобі подобаюся?!

Від обурення у Лери перехопило подих. Їй захотілося вдарити його чимось важким. Але несподівано навіть для самої себе вона не заперечила. Його прямолінійне питання розбурхало в пам'яті ті неприємні моменти, які були з нею у звичайній школі.

– Так! Ти мені подобався! Але згадай своє ставлення! Хто така Лера Шліман? Майже сирота. Ніхто. Можна вдавати, що її зовсім не існує, а гуляти взагалі ні-ні! Тепер я чаклунка! А толку? Адже ти ніколи далі свого носа не бачиш! А я просто хотіла дружити! – майже прошипіла Лера і відвернулася.

Більше вони не розмовляли. Лера сама не розуміла, чому так різко змінився її настрій. Дівчинка анітрохи не злякалася, говорячи йому ці слова. Давно хотілося висловитись. І ще цей амулет… Лера ніяк не могла викинути з голови страшний сон.

На інших уроках вони теж не розмовляли. На зілля професор Чикін задав приготувати мазь для лікування опіків, розділивши всіх на пари. Лера цього разу працювала з Любою. Мазь вийшла болотяного кольору, та й запах був схожий на хну, розведену водою.

* * *

Щоп'ятниці у студентів було народознавство. Вони вивчали культуру, мову, магію країн, які колись входили до Союзу Чарівників. На першому курсі було Франкське королівство, на другому – слов'яни, зокрема, Київська Русь, а на третьому – Британія.

Лері було цікаво вивчати чужу країну.

Все їй давалося на відмінно, крім мови. Французьку вона на дух не переносила через її неймовірну складність.

Але незважаючи на це, дівчинка відчувала, що вона на своєму місці. Їй навіть страшно було уявити, якби все склалося інакше. Три місяці пролетіли непомітно, наближалася зима.

Повернувшись з уроків, Лера не застала свою сусідку в кімнаті. Це не здивувало дівчинку – подруга часто десь пропадала. І здебільшого вона знала з ким.

Фиркнувши, Лера сіла на ліжко. Їй ніхто знаків уваги не виявляв, на побачення не кликав. Спочатку вона навіть засмучувалася, а потім зрозуміла, що зараз їй не потрібні стосунки. Тим більше, часу на них не було, зовсім.

Відкривши тумбочку, дівчинка витягла звідти "Ала ін Рал". Ще один плюс бути однією в кімнаті - не потрібно ховати родову книгу. Їй хотілося дещо перевірити. Поклавши відкриту книгу на коліна, дівчинка заплющила очі.

"Амулет стихій", - подумки сказала вона, поклавши руку на сторінку.

Найчастіше коли інформації не було, сторінки так і залишалися нерухомими. Але цього разу книжка роздумувала. Минуло десять секунд, двадцять, а потім сторінки почали швидко перевертатися.

Розплющивши очі, Лера засмучено підібгала губи. Їй хотілося побачити амулет, а не біографію якоїсь жінки. Схилившись над книгою, вона все ж таки вирішила прочитати те, що їй відкрили. На лівій сторінці був портрет того, кого вона помилково прийняла за жінку. Це був молодий чоловік з карими очима та темними віями. Довге смоляне волосся досягало грудей, а на голові у нього була золота корона з синім каміннями. Шкіра чоловіка була дуже блідою, на ній яскравою плямою червоніли губи.