Глава 12. Ризикований крок

Лера звечора не могла заснути, розмірковуючи над тим, що дізналася напередодні. Вона мала попередити Андрія про небезпеку.

Сівши на ліжко, Лера прислухалася. Навколо було тихо. Вийшовши з кімнати, дівчинка пішла до сходів. З вітальні долинали ледь чутні голоси. Обхопивши руками перила, Лера сіла навпочіпки та подивилася вниз. Біля каміна стояли Андрій та Єгор.

Відкинувши косу назад, дівчинка перевірила, чи на місці паличка? Вона ще не встигла переодягтися й досі була у джинсах та футболці.

Зібравшись із думками, Лера почала спускатися. І якраз вчасно. Хлопчики, прошепотівши щось один одному, попрямували до дверей. Помітивши Леру, що спускалася сходами, вони зупинилися. Андрій страждально закотив очі.

- Ви куди? - порівнявшись з ними, запитала Лера.

- Чого ти взяла, що ми кудись зібралися? – машинально поцікавився Андрій.

- Просто вже година ночі, а ви ще не спите! – відповіла Лера.

- Ти взагалі теж! - єхидно заявив хлопчик. – Яка різниця, що ми тут робимо? Тебе раніше не цікавило, куди я ходжу! І зараз, на милість, йди спати! У нас важлива річ!

 Лера зрозуміла, на що він натякав. Їй так хотілося розвернутися та піти, але спогад про дракона з печер не давав їй спокою. Наступної хвилини вона зробила те, чого не дозволяла собі ніколи. Схопивши Андрія за лікоть, вона відтягла його убік.

– Ви зібралися до шкільного підвалу? - очі хлопчика при її словах округлилися. - Можеш не виправдовуватися, я чула!

– А я й не збираюся виправдовуватись! – несподівано серйозно відповів Андрій. – Я справді зібрався до шкільного підвалу!

– Але ж там небезпечно! Можна легко заблукати! – категорично заявила Лера.

– У мене є карта! - хлопчик помахав перед її носом складеною картою підземелля. - Ти нікому не скажеш, куди ми йдемо?

Лера промовчала, засунувши праву руку в кишеню джинсів. Рука намацала складений аркуш паперу. Витягнувши папірець, вона мигцем кинула на неї погляд, а потім передала Андрію.

– Це я знайшла на тому місці, де ви обговорювали свій план. У бібліотеці. - Лера не стала приховувати, звідки у неї з'явився листочок. Це було безглуздо.

Андрій розгорнув папір.

- Ти що, за нами стежила? – посміхнувся хлопчик, хмикнувши.

Швидко прочитавши вірш, він байдуже простягнув його назад Лері.

- Це ж казки, драконів не існує! Який дурень міг привезти до школи дракона? Сама подумай!

Дівчинка здогадувалася хто, але все ж таки промовчала.

- Навіщо тобі це? – майже благаючим голосом запитала Лера.

Андрій опустив вії і знехотя відповів.

- Добре я скажу! Але ти пообіцяй, що ніхто з викладачів про це не дізнається! - Лера мовчки кивнула. - Я хочу знайти амулет стихій, щоб дізнатися про свого батька!

– Чому про це не можна просто спитати? - здивовано подивилася на нього Лера.

- У кого? Він помер, коли я був немовлям! З того моменту, як я пішов до школи, я жив із вітчимом. А рік тому його, хвала небесам, кинули до в’язниці! Фотографій мого справжнього батька у домі немає! Мама каже, що не знає, від кого мені дісталася чарівна сила! Я розумію всю небезпеку, але це єдиний шанс дізнатися хоч щось!

Лері раптом стало шкода Андрія. Виявляється, вона нічого про нього не знала.

- Можна з вами?

Андрій здивовано зиркнув на неї.

– Там може бути страшно!

– Нічого! – струснула волоссям Лера. Хлопчик зобразив пальцями знак окей. – А як ми проберемося до школи? Адже на вході до гуртожитку стоїть охоронець, а довкола рів!

- Єгор. Вона із нами! - прошепотів він приятелю, що сидів на дивані. Якщо не придивлятися, його можна було б не помітити. - Ходімо!

Лера здивувалася, коли замість того, щоб йти до вхідних дверей, вони попрямували до сходів. Підійшовши до неї, Андрій натиснув на непомітну ручку у стіні та відчинив дверцята. Щойно діти опинилися всередині, Андрій зачинив двері. У кімнаті під сходами було темно.

- Волд-інклуб! - прошепотіли всі троє, і кінчики паличок засвітилися.

Андрій попросив, щоб Лера та Єгор відійшли убік, а сам почав прибирати якісь речі, звільняючи підлогу. Коли підлога спорожніла, він постукала по дерев'яному настилу тричі і прошепотіла: «Сирена». З нізвідки з'явилося велике залізне кільце. Хлопчик різко смикнув за нього і відкрив таємний люк.

Лера захоплено ахнула. Внизу були сходи.

Останнім спустився Єгор, йому довелося закривати кришку люка.

- Звідки ти дізнався про цей хід? – поцікавилася Лера, коли вони вже йшли підземним коридором. – Куди він веде?

– Випадково натрапив! Якщо вірити карті, він веде за межі гуртожитку Вольфрам! Навіть не знаю, кому знадобилося рити цей тунель! Дивно, що викладачі й досі про нього не знають! Інакше б давно закрили.

Тунель був точно вирізаний за допомогою магії, про це свідчили рівні стіни та кути.