Глава 8. Леді Озера

Сутінки поступово спускалися на місто. На вулицях ввімкнулися ліхтарі. Здалека була видна біла кладка замку. Зразу від воріт розкинулась широка дорога, яка подібно міцному стовбуру дерева, розділялася на декілька гілок - напрямків.

- Прилеглі дороги ведуть до гуртожитків факультетів! - вказав рудоволосий хлопець вісімнадцяти років. Він був старостою одного з факультетів. - Після того, як вас розподілять, ви будете там жити! 

Проходячи по замковій території, він розповідав про те, як буде проходити розподілення, не забуваючи повторювати "Ви мене слухаєте?". Справа від головної дороги розкинувся сосновий ліс. Біля нього, на узліссі, знаходилася огорожа гуртожитку Флурмстея, а з протилежної сторони - Вольфрама.

Сама школа "Резенфорд" не була дуже старою. Їй нещодавно виповнилося триста сорок років.

Продовжуючи щось розповідати, староста йшов далі, а колона першокурсників по двоє слідували за ним. Не зупиняючись, вони обігнули замок і вийшли до довгої алеї зі статуями. Навкруги росло багато сосен, і лише зрідка траплялися інші дерева. Через кожні декілька метрів стояли лавочки для відпочинку. Першокурсникам відразу пояснили, що це місце має назву алея Засновників.

Першою стояла статуя жінки в довгій старовинній сукні. В одній руці вона тримала троянду, в іншій - меч; її обличчя було повернуте у бік океану. На постаменті було вказано "Катана Вольфрам".

Лера йшла по алеї милуючись статуями. Вони виглядали настільки реалістично, що здавалося, ось-ось оживуть. Вже на виході з алеї знаходилася найбільша статуя, приблизно чотири метри у висоту. З бронзи була вилита струнка дівчина з довгим волоссям, що каскадом спускалося по спині та плечам. Вона була вдягнула  туніку, що ледве доходила до колін. Однією рукою дівчина спиралася на гігантське листя конвалії, а другу поставила собі на талію.

Вірогідно її колись звали Каріною Роун. Принаймні так було написано на табличці знизу.  Там були ще якісь символи, але часу їх роздивлятися не було. З листя конвалії звисав великий годинник. Він точно відраховував час. Зараз стрілки стояли на без п'яти вісім.

Нарешті алея закінчилася і підлітки вийшли на вільний майданчик. Перед ними лежало невелике дзеркальне озеро. Нічого не порушувало його спокій.  Навпроти нього розташувалися лави для глядачів, на зразок амфітеатру.

Лави рясніли студентами різних факультетів. У кожного був свій колір: зелений у Вольфрама, червоний - Флурмстея, синій - Локстерна, і світло-коричневий у Ворвуча. Форма відрізнялась тільки кольором, фасон був однаковий. Дівчата та хлопці носили жилети з краватками. Ще шкільні правила зобов'язували дівчат носити спідниці, трохи вище коліна. 

Усередині амфітеатру знаходилися місця для викладачів. Вони відрізнялися від інших. На стільці, що нагадував трон, сиділа немолода жінка з темним зібраним в складну зачіску, волоссям. На вигляд їй було не більше п'ятдесяти років.

Жінка прикривши рот долонею, сміялася над жартом сусіда справа. Чоловік поруч з ним хмурився в коротко стрижену бороду. Це були декани Ворвуча та Локстерна.

По другу руку від директорського трону сиділи дві жінки. Русоволоса, в сукні а-ля Греція, була повністю поглинута розмовою колег. А ось жінка поруч з нею була більш зацікавлена студентами, що прибували.

Світла, щоб роздивитися групку першокурсників було достатньо. Іноді зупиняючись на комусь поглядом, вона хмурилась, подумки сподіваючись, що саме цей студент не попаде до її факультету. 

Староста провів майбутніх студентів до двох колон. Там їх чекали ще троє в світло-фіолетовій формі старости. Поки першокурсники шикувалися, старости продовжували їх научати. 

- Намагайтесь не шуміти, щоб не пропустити своє ім'я. Як тільки вас викличуть, підійдете до Ленгріни. Вона назве ваш факультет і вручить чарівну паличку!

- А Ленгріна - це хто? Нас будуть розподіляти по характеру чи випадково? - почулося зразу декілька запитань.

- Ленгріна - це вищий водний дух. Її ще називають Леді Озера. - відповіла староста Вольфрама, на ім'я Лена.  

- А як… - заїкнувся хтось.

- Нам не повідомляють, за яким принципом воно ведеться! - розсміявся один зі старост. - Але мені здається це якось пов'язано з камінням у паличках!

Коли старости зайняли свої місця на лавах, першокурсники відчули себе незручно. За цим послідувала коротка промова директорки.

Лера перезирнулась з Любою у пошуку підтримки. Їм вже розказали, що показові розподілення проводилися тільки останні тридцять років. Другим курсам, по суті, було не цікаво кожен рік дивитись одне й те саме. Лера була з ними повністю згодна. В неї підгиналися коліна тільки від однієї думки, що на неї буде дивитися уся школа. І не просто дивитися, а оцінювати, засуджувати…

Дівчинка, здається, навіть дихати перестала, коли з викладацького місця встала висока жінка в сукні, що повністю закривала її тіло, у тому числі руки та шию. На вигляд їй було не більше тридцяти.

Лера прослідкувала, як жінка зупинилась перед трибуною і відкрила якусь папку. Потім, повернув голову, зустрівшись з розгубленими поглядами підлітків.

- Вітаю вас, дорогі першокурсники! Мене звуть Ксенія Майроуз. Через декілька хвилин ви дізнаєтесь, який факультет стане для вас домом на наступні сім років. Кожний з вас отримає особливу чарівну паличку з каменем, в якому накопичується енергія. А тепер я хочу представити вам Ленгріну, саме від неї залежить ваш факультет.