Глава 7. Міжпланетний коридор

З сусіднього двору лунав несамовитий собачий гавкіт. Було ще досить рано, і він дико дратував сусідів, що жили неподалік. Особливо тих хто ще намагався спати.

З кухні доносився запах жареної картоплі. Марія Федотівна вже давно не спала, готуючи для онуки сніданок. Лера, на відміну від бабусі, не любила вставати рано. Але у цей день її розбудив шум на вулиці. Було прохолодно. Накинувши легку куртку, дівчинка вийшла у двір.

У сусідньому дворі, де жили бабуся і дідусь Люби, горіло світло. Собака трохи притихла, але потім загавкала з новою силою. Лера побачила батьків подруги, які кудись збиралися. Незабаром до хвіртки підійшла й сама Люба з великою валізою.

Лера ображено підтиснула губи через те, що подруга вирішила поїхати, не попрощавшись. Не затримуючись сім'я Бондаревих пішла у  бік вокзалу.

Позіхнувши, Лера повернулася у дім. Годинник показував без п'ятнадцяти   п'ять. Лягати вже було марно. Одягнувши приготовлені джинси та кофту, вона пішла до бабусі на кухню.

В п'ять до дому під'їхала сіра машина і з неї вийшов Мерлін. В тому ж одязі в якому був у першу їх зустріч. Добродушна посмішка ніяк не в'язалась з зовнішністю строгого викладача.

Леру знов стало трусити коли він нахилився, щоб її обійняти.

- Готова до поїздки?

- Так. Я ж приїду додому на канікули? - перед самим від'їздом у дівчинки раптом з'явився страх невідомості. Лера й раніше не любила щось нове, а тепер їй треба було починати життя з чистого аркуша, далеко від дому. До того ж навчання англійською мовою! - До речі, бабуся мені мало не заборонила їхати через мою нічну поїздку до Андрія!

- Знаю. - винувато подивився на неї Мерлін. - Я постійно забуваю про різницю у часі. Треба було зателефонувати йому і перенести зустріч. Як все пройшло? В яких ви відносинах?

- В ніяких. - прикусив губу, Лера ледве стрималася, щоб не закотити очі. - Ми просто однокласники.

- Нічого. В "Резенфорді" у тебе будуть нові друзі! - посміхнувся чарівник, відкривши багаж. - Зараз заїдемо по твого однокласника, заберемо його!

Лера мовчки кивнула, передавши Мерліну валізу. Їхати зовсім не хотілося. Вона була домашньою дівчинкою і ніколи раніше надовго не покидала дім. Вона думала, що статус племінниці Мерліна щось змінить. Але як виявилося і в новій школі вона залишиться сиротою - їй заборонили говорити що вони родичі.

На очах заблищали зрадницькі сльози. Обнявши дідуся, Лера кинула прощальний погляд на дім і сіла за бабусею в машину.  

* * *

Машина впевнено їхала головною дорогою. Кілька разів вона звертала, щоб заїхати на вулицю де жив Андрій. Не заглушаючи мотор, Мерлін вийшов з машини. У вікно Лера побачила однокласника і його мати з речами.

У машині виявилося достатньо місця для п'яти осіб. Лера припускала, якою буде реакція Оксани Златеревой, коли вона її побачить, - мама Андрія була про неї не кращої думки. Вона викладала у них англійську в початковій школі.

- Здрастє! - привітався Андрій, побачивши Леру та її бабусю.

Коли темноволоса жінка сіла у машину, Лера опустила голову, спостерігаючи за вже відомою реакцією. І вона не помилилася. Оксана Василівна щиро здивувалася, побачивши поруч з собою Леру Шліман.

Лера подумки сміялася над ситуацією.

- Здраствуй, Лера. Невже ти також чарівниця? - поцікавилася Оксана Златарева.

Лера прикусила губу: "Що значить "також"?! Я племінниця Мерліна! - хотіла вже сказити Лера, але вчасно зупинилася. - Уявляю який для неї був шок, коли вона дізналася, що її син чарівник!"

- Ну так. - замість цього відповіла Лера, посміхнувшись.

Мама Андрія була досить миловидною жінкою. У неї були виразні сірі очі та коротке, злегка хвилясте темне волосся.

За п'ятнадцять хвилин машина доїхала до Лозівського вокзалу. Леру дивувало, що Мерлін так добре знає місцевість. Але ще більше вона здивувалася коли чарівник дістав дармовис для ключів і натиснув на ньому якусь кнопку – машина миттєво склалася в маленьку іграшкову, яку він сховав у кишеню.

На вулиці вже світало.

- Швидше, нам треба ще багато чого купити! - Мерлін поманив усіх рукою у сторону вокзалу.

У залі очікування у такий ранній час було мало людей. До того ж нещодавно пішов потяг до Харкова. Лера зразу згадала Любу, яка, мабуть, поїхала цим потягом.

- А що тут можна купити білети до Аладеї? - здивувалася дівчинка, крутячи головою по залі з касами.

- Звичайно ж ні. Навіть марно питати! Ходімо! - взявши одну валізу, Мерлін попрямував до невеликого коридору. По бокам розташовувалося декілька дверей з табличками: "Службове приміщення", "Туалет", "Вихід до міста". Недалеко від них були ще одні двері, їх Лера раніше не бачила - "Лозова - Земна станція".

За цими дверима знаходилася велика кімната з безліччю інших дверей. На кожній була табличка з містом та країною. В Україні Лера нарахувала п'ять таких проходів.

- Прохід знаходиться в такому видному місці… Чому я його раніше не помічала? - поцікавилася Лера, роздивляючись кімнату.

- Треба сказати пароль! - усміхнувся чарівник.