Глава 5. Племінниця Мерліна

На вулиці стояла нестепна спека. Лера лежала на ліжку, граючи в гру на телефоні. Бабуся і дідусь, як на зло, цілий день були вдома. І через це вона не могла подивитися речі знайденні на горищі. Передчуття їй підказувало, що раз їх сховали, значить не хотіли щоб хтось знайшов. Зараз Леру як ніколи засмучувала відсутність дверей у кімнату.

Дочекавшись коли бабуся, нарешті, піде до сусідки, а дідусь – в свою майстерню, Лера витягла з-під ліжка сумку. Відклавши мішечки, дівчинка висипала на ліжко монети і каміння, щоб краще їх роздивитися. Вона навіть присвиснула,  вчитавшись в дату виготовлення. Це було сімнадцяте сторіччя!

На тих монетах, де був зображений чоловік з бородою, було написано: «Ме..ін – Великий герцог Фероманска – 1667 рік» В деяких місцях напис був затертий.

У тому що дорогоцінні каміння справжні у Лери навіть сумніву не було. Все це викликало у неї безліч питань.

Кнопки на підставці під кулею наштовхували на думку що пристрій якось зв’язаний зі спілкуванням. Але навіть вона не цікавила Леру так сильно. Склавши речі у сумку, дівчинка підсунула до себе «Ала ін Рал». Вона ще на горищі помітила, що ця книга рукописна, з кольоровими ілюстраціями. Як не дивно, але їй була зрозуміла мова на якій вона написана. Вона чимось нагадувала англійську. На першій сторінці красивим почерком було виведено:

«Дорогий нащадок! Ти тримаєш у руках родову реліквію. Сподіваюсь, ти будеш відноситися до нашої праці з повагою, не продаси цю книгу ні за які гроші. Вона чарівна, і ми добре попрацювали щоб її неможливо було знищіти. Також в ній є багато схованих сторінок. Ти отримаєш з неї ту інформацію яка тобі потрібна, але не більше.

А тепер візьми книгу у руки, задай подумки питання, і вона відкриється на потрібній сторінці. Ми не могли передбачити все, а тому деякі відповіді ти нажаль не зможеш тут знайти. Але у твоєму розпорядженні бібліотеки Аладеї. Твої нащадки будуть вдячні, якщо ти внесеш  сюди щось своє.

З любов’ю від предків».

Всередині був опис зілля та заклинань, рослин та тварин, ще дуже багато сторінок біло присвячені географії. Знадобилось більше часу щоб переглянути її повністю. Лера довго думала, яке питання задати. 

- Шифр. – взявши її до рук, дівчинка заплющила очі. Вона була схильна вірити в дива, навіть якщо це був просто розіграш. Але сторінки раптом стали перегортатися і відкрились на главі присвяченій криптографії.   

Лера здивовано дивилась на потрібний алфавіт. Приблизно через годину вона розшифрувала написане. Вийшло наступне:

«Здраствуй, Лерочка!

Пробач нас якщо зможеш. Я не знаю скільки часу пройшло з того моменту як я це написала. Якщо ти це читаєш нас вже немає в живих і тобі нічого не розказали.

Не знаю як твою бабуся віднесеться до того що я хочу сказати. Вона була завжди проти магії в її домі. Мене вона ніколи не любила. А ось в тобі душі не чаяла. Не дивно якщо вона буде заперечувати існування магії і можливо навіть на початку не віддасть наші з батьком подарунки. Можливо вона боїться що світ магії тебе також зіпсує.

Пам’ятай, ти для нас завжди будеш улюбленою донечкою. Книга, яку ти тримаєш у руках, називається «Ала ін Рал». Вона дуже стара і цінна. Її не можна обміняти навіть на всі багатства світу. Це наша родова книга. У мішечках – трави, які будуть потрібні в школі на уроках алхімії та зілля. Кулю можна використовувати як телефон, потрібно лише налаштуватися на потрібну хвилю. Головне, щоб у другої людини була така ж куля. Твій номер 2713797.

Зараз у нас великі проблеми. Нас переслідують і хочуть знищіти. Можливо ми з тобою ніколи більше не побачимося. У бабусі ти будеш у безпеці. Єдине, що ти повинна знати і про що ніколи не забувати – ти чарівниця. Коли тобі виповниться тринадцять ти будеш навчатися в елітній школі «Резенфорд». Бабуся обіцяла тебе вчити англійській мові – вона знадобиться тобі у школі. Я не знаю куди відправлять на розподіленні студентів, але тобі там точно сподобається. Якщо ти потрапиш у Вольфрам, то варто побувати у будинку номер сім. Пароль «сирена». Я раніше там жила коли навчалася.

Будь щасливою! Бережи себе. Слухайся дядька і чекай запрошення…

Твої люблячі мама і папа.

28. жовтня 1996 рік».

  На очах у Лери стояли сльози. Мотя тихо підійшов і почав тертися об її ноги, втішаючи дівчинку. Він начебто казав: «Не бійся, я з тобою! Я тебе не дам скривдити!»

- Дякую. – погладила вона кошеня. – Що це все означає? Хто ж я насправді? Чи не жарт це? Я – чарівниця і поїду у школу магії? В мене є дядько? Де він? – у голові були сотні запитань. – Але ж бабуся не відпустить…

Тихе муркотіння кошеня заспокоювало дівчинку і проганяло погані думки. Посадивши Мотю на колені, Лера почесала його за вухом. Дівчинка ніяк не могла повірити в те що було написано у листі. Її переповнювали емоції, хотілось сміятись, стрибати до стелі, і одночасно ридати навзрид. 

• Лера! Лера! Ти йдеш? Обід скоро охолоне! – крикнула з другого кінця дому Марія Федотівна.
• Лера здригнулась і сховав книгу під подушку, кинулась до кухні. Їй не хотілося щоб бабуся зайшла до неї в спальню і побачила все раніше часу.