Глава 3. Кімната, якої не було і немає

Літо 1999 року.

З приходом весни селищний парк помітно змінився. Вже майже всі дерева одяглися в зелені вбрання.

Весна в цьому році почалася раніше звичайного, що викликало наплив дітей у парку. Вони весело гойдалися на гойдалках, спускалися з гірки та ліпили пасочки в пісочницях. На лавочках неподалік сиділи їхні мами і бабусі та вели бесіду з такими ж мамами та бабусями.

За десять кроків від парку стояла будівля клубу. У ньому у свята завжди ставили цікаві вистави для дітей,  іноді їх з цікавістю дивилися навіть дорослі. У ті часи ще функціонував театр, в якому служили вчителі місцевої школи.

Клуб був красивого білого кольору з балконом і двома колонами на другому поверсі. Кожен Новий рік з нього виступали Дід Мороз та Снігуронька. У будівлі було всього два поверхи. Чи збирався хтось добудовувати третій, ніхто не знав. Швидше за все, що ні.

День був сонячний. Всюди лунав дзвінкий дитячий сміх. Чотирирічна дівчинка в рожевому комбінезоні бігала по ігровому майданчику, здається, зовсім забувши про інших дітей. Вона швидко піднялася на гірку, а через кілька секунд вже стояла на землі. Але це було недовго - підйом на гірку повторювався знову й знову.

Так тривало хвилин п'ятнадцять. Кілька разів дівчинка підбігала до лавки, де сиділа її бабуся. Через зібране в пучок волосся жінка виглядала старше свого віку. Вона прекрасно знала, що така зачіска їй не підходить, але розпускати своє довге волосся не наважувалася. На її округлому обличчі не було жодної зморшки, а в очах ще виднівся колишній юний блиск.

 Жінка дістала з сумочки пляшку з соком і протягнула її внучці.

- Ви свою будете в садок віддавати? - поцікавилася молода жінка, що сиділа поруч.

- Та ось і не знаю, чи варто так рано? - закручуючи кришку, відповіла їй бабуся дівчинки.

- Зараз саме час. Через півтора року вже до школи, а поки потрібно, щоб вона звикла до колективу. Там буде багато дітей, і їй буде не нудно! А що кажуть батьки?

- Нічого... - тихо промовила бабуся. - Вони загинули три роки тому.

– Вибачте. Я розумію, що значить ростити дитину одною.  Мій син теж скоро піде в садок! Ми вже знайшли підходящий! - жінка кинула погляд на темноволосого хлопчика, що грав у пісочниці.

Чотирирічна дівчинка, якій набридло кататися з гірки, побігла до гойдалок. У ній було стільки енергії, що здавалося, нею можна освітити все селище. За грою час летів непомітно.

Дівчинка відволіклася, спіткнулася об щось і впала. Вона ще не встигла злякатися і розплакатися, як раптово налетів холодний вітер. Здригнувшись, дівчинка широко відкрила свої темно-зелені очі.

Що сталося? Світ несподівано втратив всі фарби і тепер був схожий на чорно-біле кіно, яке так любив дивитися дідусь. Від яскравого жовтого сонця не залишилося і сліду.

Піднявшись на ноги, дівчинка обтрусила комбінезон і озирнулася – бабуся продовжувала спокійно розмовляти, не звертаючи уваги на негоду.

Дівчинка насторожилася - якась тінь прослизнула за деревами, а в наступну секунду, повільно погойдуючись, звідти щось випливло. Лера ніколи не вважала себе боягузкою, але це налякало її до жаху. Ця істота була з баранячою головою і левовими лапами замість ніг. Тулуб у нього був покритий густою чорною шерстю.

- Ба-бу-шка!!! - прокричала крізь вітер дівчинка, але її ніхто не почув.

Лера в жаху спостерігала, як чудовисько підпливало ззаду до лавки, де сиділа її бабуся, і відкинуло її в сторону. Не сповільнюючись, воно рушило до неї.

- Вбити! - тихим грубим голосом вимовило чудовисько і виставило вперед лапу з великими кігтями. - Тебе!

Завищавши, дівчинка стрімголов кинулася через ігровий майданчик. Озирнувшись, вона не помітила край пісочниці, спіткнулася і впала.

  - Гей! - почувся незадоволений хлопчачий голос. - Навіщо ламаєш?

Дівчинка злякано втупилася на хлопчика. Той ніби не помічав того, що відбувається навколо.

- Біжи! - крикнула вона, схопившись з пісочниці, і, щоб знову не впасти, вхопилася за його плече.

- Гей, ти чого ... - в наступну секунду він ніби прозрів. - А-а-а! - від такого пронизливого вереску Лері захотілося заткнути вуха.

Схопившись на ноги, хлопчисько вхопив її за руку і кинувся в інший бік від монстра. Лера, сама того не підозрюючи, втягнула його у Сірий світ[1].

Діти бігли, а чудовисько повільно пливло слідом, але відстань між ними не збільшувалася.

Єдиним укриттям могла стати будівля клубу. Смикнувши ручку, діти буквально влетіли всередину, закривши двері на засувку. Не зупиняючись, вони побігли в хол, шукаючи когось із дорослих. Але нікого не зустріли. Всі двері були щільно замкнені. Перестрибуючи через сходинки, діти кинулися вгору по сходах. Вони долали проліт за прольотом. Десь внизу чулися кроки чудовиська.

Хлопчик та дівчинка піднімалися все вище і вище. Ще через кілька сходинок ноги вже відмовлялися йти. На вигляд невисока двоповерхова будівля всередині виявилося величезним особняком.

Штовхнувши перші на шляху двері, діти вбігли всередину й опинилися в непроглядній темряві.