Розділ 10. Справжнє кохання

— Це означає, що ми дійсно підходимо одне одному… — тихо сказала я, все ще не вірячи в те, що трапилось. Сеймур весь цей час був поруч зі мною! Він з’явився того ж вечора, коли я вдягла амулет і займалася своєю першою справою — допомагала Джеммі шукати кота. А потім він допомагав мені й з іншими справами. І як я раніше не зрозуміла натяку?

— Ти мене перевіряла амулетом? — Сеймур трохи насупився, підійшов до мене ближче.

— Ні, я просто шукала за допомогою нього своє справжнє кохання. Це Амулет Серця.

— Вперше чую про такий.

Я пояснила йому принцип дії амулету. Сеймур вислухав, а потім подивився на мене з певним сумнівом в очах.

— Але ж амулет не може змусити кохати…

— Змусити не може. А от підказати, що чоловік, який вже подобається, підходить тобі ідеально — цілком може, — я трохи винувато усміхнулася. Вся ця історія з амулетом дійсно звучала трохи дивно. — Так би мовити, щоб не тупила і не впустила його. 

— Тобто я тобі подобаюсь?

— Звісно, — я усміхнулась ширше. Я відчувала таке полегшення, що моїм справжнім коханням виявився Сеймур! Адже він відразу мені сподобався.

Сеймур підійшов ближче і торкнувся моєї руки. Я завмерла. Кілька секунд ми дивилися одне одному в очі, а тоді Сеймур нахилився до мене і поцілував. Світ навколо нас зник. Був лише він, я і наше кохання, що з кожною секундою все більше розправляло крила. Я так не хотіла, щоб поцілунок закінчувався, але він перервався надто швидко.

— Так і знала, що ви тут цілуєтесь!

Скрип дверей і вдавано сердитий дитячий голос змусив нас здригнутися і різко відсторонитися одне від одного.

— Щось трапилось, Джеммо? — я підійшла до дівчинки, вперто намагаючись робити вигляд, що вона нас тільки що не спіймала на гарячому. Але жар в щоках видавав моє збентеження з головою. Зазвичай я не червоніла, але зараз, перед дитиною, мені було трохи соромно.

— Та ні, — вона знизала плечима. — Просто мені, мабуть, вже час повертатись. Не хочу, щоб мачуха сварилась. В неї ж сьогодні особливе побачення!

Джемма важко зітхнула. День в неї сьогодні видався важкий. Але я могла все змінити. Я спіймала погляд Сеймура і він кивнув, мовчки підтримуючи мій задум. Я взяла Джемму за руки, посадила на диван й сама сіла поруч.

— Джеммо, що ти скажеш на те, щоб я стала твоєю мамою?

Джемма серйозно на мене подивилася, перевела погляд на Сеймура, який стояв навпроти, обпершись плечем на шафу.

— А Сеймур татом? — спитала вона.

— Так, — Сеймур не вагався ні секунди. І за це я була йому вдячна. Таких чоловіків нечасто зустрінеш. Мені неймовірно пощастило!

— І в мене тоді будуть аж два котики? — очі Джемми аж засяяли. Я кивнула. — Тоді я згодна!

— Тільки через котиків? — усміхнулася я.

— Ні! Бо ви найкраща, Амеліє! — дівчинка мене міцно обійняла. 

Я обійняла дівчинку у відповідь і поцілувала в маківку. Така вона мила. І тепер моя. Майже моя.

— Тільки звертайся до мене на «ти», й до Сеймура теж. Адже ми скоро станемо однією сім’єю.

— Добре.

— І ще одне. Зараз ми сходимо до твоєї мачухи і поговоримо з нею. Тільки ти не повинна казати їй про заповіт. Зрозуміла? Інакше вона не погодиться віддати тебе мені.

Джемма закивала. Сеймур склав в коробочку кілька кексів — щоб задобрити Берту й ми пішли до неї. Розмова пройшла на диво швидко й вдало для нас. Берта навіть зраділа, що ми хочемо забрати Джемму. Ми домовилися, що офіційно все оформимо за кілька місяців — коли ми одружимось. Дивно було думати про шлюб на початку стосунків, але ми з Сеймуром навіть не сумнівались, що наше життя буде щасливим. Просто треба трохи часу, щоб звикнути і підготуватися. А поки Джемма буде жити зі мною — неофіційно. Вона зібрала найнеобхідніші речі в рюкзак і ми повернулись до мене.

Вечір цього непростого дня закінчився приємно — не романтичною вечерею на День Закоханих, а сімейною, але з атмосферою свята. Сеймур приніс кексики, булочки й пироги, сік для Джемми й вино для нас — і ми сиділи просто на підлозі, на подушках, й розмовляли, веселилася. А над нами сяяли магічні гірлянди й мої ліхтарики випускали в повітря сердечка. Ще п’ять днів тому я була одинока, а тепер в мене була справжня сім’я — з чоловіком, дочкою і двома котами. Я зовсім не очікувала, що моє життя так швидко зміниться, але воно змінилося.

Наші стосунки з Сеймуром розвивалися бурхливо — з кожним днем ми все сильніше закохувались одне в одного. Він був милим й уважним, завжди приносив нам з Джеммою ввечері смаколики, залишав вранці сніданки. А я приходила до нього під час обідньої перерви й приносила обід — Сеймур обожнював картоплю в усіх видах й супи. А мені подобалось готувати для нього і разом їсти в його кабінеті.

Наше весілля мало відбутися в травні — коли дерева розквітали. Звісно, Офелія мене випередила. Їх з Купером весілля відбулося на два тижні раніше мого. І воно було найяскравішим весіллям на якому мені доводилось бувати. Але ж це Офелія! Напіввідьма, напівфея. У неї завжди все яскраво. А ось я хотіла легкості і ніжності.

Церемонія відбулася в саду будинку моїх батьків. Вони активно допомагали мені з підготовкою, бо неймовірно зраділи, коли дізналися, що я виходжу заміж. Сеймур їм відразу сподобався. А може, причина була в його лексиках і булочках. Джемму батьки теж відразу полюбили. Вона навіть почала їх кликати бабусею і дідусем, бо своїх майже не пам’ятала.

Сім’я Сеймура мене теж полюбила. Всі вони були раді несподіваному поповненню у родині й весь час казали, що не проти й подальшого її розширення. Я обіцяла, що подумаю.

Несподівано для всіх, окрім Джемми, яка допомагала мені з вибором сукні, я замість білої вибрала ніжно-рожеву, трохи світлішу за моє волосся. Вона була прикрашена ніжною вишивкою й квітами сакури, якими я прикрасила і волосся.

— Ти справжня квіткова фея, мамо Амеліє! — вигукнула Джемма, дивлячись на мене сяючими від захвату очима.

Так, вона тепер називала мене саме так — мама Амелія. Хоч я її про це і не просила. А Сеймура — тато Сеймур. І він кожного разу усміхався, коли вона його так називала.