Розділ 7. Браковані свічки

Ранок п’ятниці теж видався неспокійним. Але чого я очікувала від 13 числа? Оголеного красеня, який би приніс мені в ліжко каву з кексиками? І ні, ні, я зовсім не думаю про Сеймура! Хоча, кого я обманюю?.. Саме його моя уява надто детально малювала, коли я прокинулася від наполегливого дзвінка телефону.

Хоч би знову не Офелія! Ще раз вмовляти її вийти заміж за Купера я не винесу.

Неохоче взявши телефон до рук, я з подивом відмітила, що виклик йде від Сейджа. Він майже ніколи мені не телефонував, тому я трохи розгубилася. Сподіваюсь, в нього нічого поганого не трапилось.

— Кажи, Сейдже, — я так широко позіхнула, що ледь щелепу не вивернула.

— Ти що ще спиш? — здивувався мій бармен.

Я поглянула на годинник, що висів на стіні навпроти ліжка — вже була майже дванадцята дня. Оце тобі і ранок!

— Та я вчора таки поєднала кузину з коханням всього її життя, — захихотіла я, згадуючи вчорашні пригоди. Кількість вина, що ми випили вчотирьох, я згадувати не хотіла, але біль в голові вперто нагадував. — Вона погодилась вийти за Купера заміж. Ми святкували. Вино, тортик, вино, знову вино. Сам розумієш.

— Оце так подія! — в голосі Сейджа чулася щира радість. — Тепер добряча половина чоловіків Мейвілля будуть приходити до мене запивати горе.

Я розсміялася. Тільки Сейдж міг таке вигадати.

— Ні, щоб порадіти за мою невгамовну кузину, — жартома дорікнула.

— Я радий, чесно. Передавай від мене вітання. Але мені тут зараз трошки не до чужих заручин… Свої б не зірвати… — Сейдж зітхнув і замовчав.

Я насторожилася. Щось не так з його планами? Потрібна допомога? Він же через це мені телефонує? Чи просто поскаржитись на проблеми?

— Що трапилось, Сейдже?

— Та… Воно-то може й дрібниця, але для мене важливо, — Сейдж не поспішав розповідати, а я страшенно не любила, коли тягнули кота за яй… хвоста. — Я хотів створити ідеальну атмосферу.

— Та кажи вже! — в мене не було бажання вислухувати півгодини передмов. Хотілося випити зілля від похмілля і каву. — Може, зможу допомогти.

— Пам’ятаєш, я розповідав тобі магічні свічки?

— Пам’ятаю.

— Так ось. Вони мали замість диму випускати у повітря рожеві й червоні сердечка. Так мені обіцяв продавець. Як добре, що я перевірив їх перед тим, як влаштовувати вечір Сільвії. Уявляєш, там замість сердечок в повітря вилітає таке… таке! Сільвія, звісно, посміялася б, але ж мені потрібна романтика, а не веселощі.

— Та що там таке вилітає? — насторожилася я.

— Ну… щось дуже схоже на… чоловічий орган… — видав нарешті Сейдж.

Я розреготалася, уявивши цю «романтику»! Тиха музика, вечеря, пропозиція руки і серця і… свічки, з яких замість серця вилітає інший орган.

— От тобі смішно, а мені геть не до сміху, — Сейдж навіть трохи образився.

Я повільно вдихнула, намагаючись заспокоїтись, але виходило погано. Надто вже яскраво я уявила цю картинку.

— Та годі тобі так перейматися, — все ще хихочучи відповіла я. — Була романтика, стане еротика! Чудовий натяк на продовження вечору.

— Та я й без цих натяків впораюсь. Мені романтика потрібна. Я не хочу, щоб Сільвія реготала так, як зараз регочеш ти. Не так я уявляв пропозицію. Про таке навіть онукам соромно буде розповідати, — невдоволено буркотів Сейдж. Йому до онуків, як до місяця пішки. А він вже про таке думає.

— Зате буде, що згадати.

— Та не хочу я таке згадувати.

— То віднеси назад у крамницю і попроси обміняти, — я не розуміла, чому Сейдж не міг цього одразу зробити.

— Ось в цьому і проблема… — Сейдж тяжко зітхнув.

І тут до мене нарешті дійшло. Якщо Сейдж купив свічки там, де я думаю, то обміняти їх буде доволі проблематично сьогодні.

— Тільки не кажи, що ти купив свічки в крамниці у Дезмонда!

— Так, у нього.

Дезмонд був відомий тим, що ніколи не працював у п’ятницю, 13-того. Забобонний такий, що жах! А ще він часто підкладав схожий товар замість замовленого, якщо в нього скінчилась партія. Мовчки. Міняв, звісно, коли його на цьому ловили, але вперто продовжував так робити. І, мабуть, його крамницю давно б обминали десятою дорогою, але у Дезмонда були низькі ціни і він часто робив знижки. А ще так майстерно фліртував з жінками, що вони йшли до нього, аби тільки послухати його солодкі слова.

— Сейдже, вибач, але ти дурень, — чесно сказала я.

— Та знаю. Всі гроші віддав за каблучку і вирішив трохи зекономити. І що тепер робити? Де знайти Дезмонда чи хоча б схожі свічки? Я вже кілька крамниць зранку оббігав — всюди розібрали. Може, ти допоможеш?

Допомога… Амулет відреагував на це слово миттєво — спалахнув на моїх грудях червоним сяйвом, повідомляючи, що на мене сьогодні чекає чергова справа.

— Допоможу. Тільки дай мені півгодини, щоб прийняти душ і поснідати.

— Домовились, — Сейдж завершив дзвінок.

Я неохоче підвелася з ліжка і дістала з полиці зілля від похмілля. Випила, повільно вдихнула, видихнула і вже збиралася йти в душ, коли помітила, що перед дверима сидить Феліція і сумно дивиться на мене своїми золотими очима.

— Зараз дам тобі їсти, не дивися на мене так.

Півгодини промайнуло як п’ять хвилин. Я ледве встигла вдягтися, як телефон знову озвався. Я сказала Сейджу, де мене чекати і поспішила йому назустріч.

— Ми підемо до Дезмонда? — спитав він, ледве я підійшла.

— Так. Зараз витрясу з цього жартівника душу.

На щастя, я знала, де він жив. Вже за п’ятнадцять хвилин ми стукали в двері його дому.

— Пожежа чи що? — Дезмонд виповз на ґанок широко позіхаючи. Вже обідній час. Він що досі спав? — О, які люди, — протерши очі, він поглянув на нас. Дезмонд добре знав як мене, так і Сейджа. — А чого це ви разом? Та ще й до мене в гості?

Схоже, цей недоумок зовсім забув, які свічки продав Сейджу. Але зараз я йому нагадаю.  

— Ти навіщо продав Сейджу непристойні свічки?! — я схопила Дезмонда за напівзастібнуту сорочку — щоб не втік. Зі сторони це мало доволі кумедний вигляд, мабуть — Дезмонд був вдвічі вищий і ширший за мене. Така собі гора проти мене, камінчика. Але я була войовничим камінчиком!