Розділ 5.2. Запальні танці й чарівні булочки

Мої вагання вирішив сам Сеймур. Поки я стояла і витріщалася на вітрину його пекарні, він вийшов назовні. І страшенно зрадів, побачивши мене.

— Амеліє? Ти так рано? Прийшла скуштувати мої булочки? — він радісно усміхався, зробивши крок мені назустріч.

— Бос дав мені кілька днів вихідних. І от я проходила повз і задумалася, а чи не рано для булочок?

— Для булочок ніколи не рано! — Сеймур підхопив мене під руку і потягнув всередину.

З холоду зимового ранку я в одну мить перемістилася в тепло і затишок пекарні. Тут було світло, просторо і спокусливо пахло свіжою випічкою — аромати кориці, ванілі й спецій м’яко перемішались між собою. Сеймур посадив мене за столик в кутку і, хитро підморгуючи, поцікавився:

— Довіришся моєму смаку чи в тебе є якісь власні побажання?

— Аби тільки солодке не перетворювалося на кисле. І нічого різкого. Бо в дитинстві я через такий різкий контраст ледь не вдавилася булочкою. І без підозрілих ефектів.

— Добре, — серйозно кивнув Сеймур. — Побажання враховані. Каву чи чай до булочок?

— Каву. Звичайну чорну, з ложкою цукру.

Не встигла я зняти пальто і все роздивитися, як Сеймур вже приніс мені тарілку зі свіжою, ароматною випічкою — три невеличкі булочки у вигляді завитків з різною посипкою і один кекс, прикрашений шапочкою з крему, листочків м’яти, гілочок розмарину та ягід. І, звісно, велику чашку кави.

— Не знаю, з чого починати… — я застигла над тарілкою, не наважуючись взяти хоч щось з цієї краси.

Сеймур сів напроти мене зі своєю чашкою кави.

— Почни з булочок. В них просто змінюється смак. Не різко. Без контрастів. Наприклад, з одної ягоди на іншу. А кекс з ефектом підняття настрою. Нічого надзвичайного.

Я взяла першу булочку, посипану цукровою пудрою і обережно вкусила. Спочатку я відчула смак яблучного повидла, який м’яко почав змінюватися на сливове. І так при кожному укусі. Доволі гармонійний і приємний смак.

— Сподобалося? — спитав Сеймур, коли я доїла першу булочку.

— Так. Але не розумію, як тобі вдається змінювати смак булочки? Це ілюзія? Чи що? Ніколи не розуміла, як готують такі страви. Я більш по традиційній кухні.

— Не ілюзія, а поступове сприйняття смаків. Насправді, я додаю в булочки вже готове яблучно-сливове повидло, а потім чарами змушую відчути спочатку смак яблука, а потім вже сливи. От і вся магія.

— Як просто! — здивувалась я. — Мені завжди здавалось, що інший смак — лише ілюзія.

— Це лише звучить просто. Насправді, ці чари складні.

Я кивнула і потягнулася до наступної булочки — з корицею. І тут мене зустрів приємний вибух прянощів — кориця змінювалася на імбир і гвоздику. Не булочка, а справжній імбирний пряник!

Остання, третя булочка, була посипана маком і подрібненими горішками. Вкусивши її, я спочатку відчула смак маку, а потім горіхів — очікувано, але смачно.

— Чудові булочки, — похвалила я Сеймура і зробила ковток кави.

— Яка тобі найбільше сподобалась?

— З прянощами. Обожнюю і булочки з корицею, і імбирні пряники.

— Тоді я тобі з собою дам ще, — запропонував Сеймур, а мені відразу стало ніяково. Він так намагався мені сподобатись.

— Та не треба… — спробувала заперечити, хоч насправді дуже хотіла ще цих булочок.

— Треба. Я так хочу. Не сперечайся, Амеліє, — він жестом підізвав одну з дівчат, що працювали в нього і сказав запакувати мені ще три булочки з прянощами. І знову обернувся до мене. — Ну що, тепер кекс. Для гарного настрою.

— Він і так в мене непоганий.

— Тоді буде ще кращим, — підморгнув Сеймур.

Я боязко взяла кексик в руки. Він мав такий апетитний вигляд, що встояти було просто неможливо.

— Я ж не буду після нього реготати як навіжена? — спитала, обережно принюхуючись до кексу.

— Ні. Для сміху потрібні зовсім інші чари. Ці просто роблять тебе радісною.

— Надовго?

— На 6 годин.

Я ризикнула і вкусила. Гарний настрій — що поганого може принести така магія? Кекс розтікся приємною сумішшю смаків в моєму роті — солодка шапочка змішувалася з легкою кислинкою ягід, які підкреслювали пряність розмарину і холодок м’яти. Від одного лише смаку вже хотілося усміхатись. Хоча, можливо, на мене вже почала діяти магія.

— Смачно? — Сеймур дивився на мене з теплом і від цього хотілося радіти ще більше.

— Дуже. Дякую.

— Тоді, поки ти в гарному настрої, — Сеймур хитро підморгнув, — може погодишся піти зі мною сьогодні ввечері на концерт? На головній площі буде.

Так ось чому Сеймур мене підгодовував! От хитрун! Він просто хотів заманити мене на побачення. І хотілося ж насправді піти, але і совість гризла. Я не хотіла розбити серце такому хорошому чоловікові.

— Добре, схожу, — я все ж погодилась. Просто віддячу йому за смачні булочки, а потім спробую тримати дистанцію.

Ми домовилися зустрітися вже на площі о сьомій вечора. Але коли я виходила з дому, то побачила Сеймура біля мого під’їзду. Він одразу підійшов до мене.

— Щось трапилось? — може, він передумав чи в нього плани змінились? Але тоді б він просто зателефонував.

— Концерт затримується. Група десь застрягла через погані дороги. Кажуть, що ще годину чекати, не менше.

— То наші плани змінюються? — сподіваюсь, Сеймур не поведе мене зараз в ресторан. Бо я добре поїла перед виходом.

— Не зовсім. Я тут подумав… — почав Сеймур і його загадковий тон одразу мене насторожив. — Люди зляться, мерзнуть в очікуванні концерту. В мене промайнула ідея підняти їм настрій своїми лексиками, але залишилось мало, а нові готувати довго. Але можна зробити інакше…

— Та кажи вже! — я не любила довгих передмов.

— Додати зілля підняття настрою у каву та чай і безкоштовно роздавати людям. Ось тільки в мене деякі інгредієнти для зілля закінчились. Може, в тебе знайдеться? Разом приготуємо і підемо роздавати людям.

Ідея звучала цікаво. А ще вона несподівано сподобалась моєму амулетові. Бо він одразу зреагував світінням. Тож хочеш чи ні, а доведеться варити зілля.