Розділ 2. Амулет Серця

Ранок почався з міцної кави, апельсинового соку і провини перед собою за вчорашні 4 коктейлі. Треба було хоча б на 3-х зупинитися. Ще й як на зло зілля від похмілля скінчилося. Тепер хотілося проспати до обіду, але гроші самі себе не зароблять. Тому я взяла себе в руки і пішла, вже чекаючи, як старий Грем, мій бос, буде з мене реготати. Моє волосся точно зробить йому настрій на весь день.

— Це що за фея замість моєї сірої мишки прилетіла?

Ну ось, почалося. Не встигла я зайти в «Чари і магічні товари» як старий Грем вже широко усміхався.

— Заклинання підвело, — буркнула я, сідаючи за свій стіл. — Поки дійшла до роботи мене вже кілька разів сплутали з бісовою кузиною і один недоумок навіть знахабнів настільки, що ущипнув за зад. Тож не зліть мене, Греме, бо я зараз вибухну.

— Рожевим конфеті? — схоже, Грем вирішив, що він безсмертний.

— Я серйозно!

— Добре-добре, — Грем примирливо підняв руки. — Тоді за роботу. Сьогодні нову партію старих амулетів привезли. Треба перебрати. Одні очистити від чарів, інші підзарядити. Роботи — непочатий край.

— Вже починаю цей ваш край, — кивнула я, приречено дивлячись на гору різнобарвних амулетів в себе на столі. А потім підняла очі на старого Грема. — Греме, дорогенький, у вас не знайдеться зілля від похмілля? Здається, я вчора хильнула зайвого.

— Цього добра в мене завжди вистачає, — Грем реготнув і поліз в шухляду у своєму столу. Знайшовши потрібний флакончик, він поставив його переді мною. — Ось. Пий. Можеш не дякувати. Тільки відсортуй цю гору до обіду. Нам ще ідентифікувати магію в них і вносити в каталог.

— А можна я ще трохи понахабнію? — я одним махом осушила вміст флакончика і відразу відчула, як мені стає легше.

— Зараз принесу тобі твою каву, тільки працюй вже.

— Греме, ви найкращий бос в моєму житті!

До обіду я встигла перебрати всі амулети, тож з’ївши два великі хот-доги і запивши їх кавою, я разом з босом сіла за ідентифікацію. Зазвичай нам траплялися найпростіші чари — везіння, відлякування злих духів, посилення магії, захист. Іноді ми знаходили з активними ефектами — блокування атак, випускання стихій, навіть, паралізація. Тому в каталог рідко доводилось лізти — вся ця магія була мені знайомою. Під вечір, втомлена, я простягнула руку до останнього амулету — у формі серця, з філігранним золотим плетінням, з червоним каменем по центру, він висів на тонкому золотому ланцюжку. Така краса! Я замріяно торкнулася амулету й на мить уявила його на своїй шиї. Було б гарно. Тільки він, мабуть, коштує цілу купу грошей, навіть без зачарування. А в мене зайвих грошей не було. Зітхнувши, я прогнала з голови спокусливу картинку, і спрямувала в амулет потік магії. І застигла. Вперше за вечір я не змогла ідентифікувати чари.

— Греме, не можу розібратись з цим сердечком, — позвала я боса, бо він якраз відійшов до комори — сховати амулети до завтра. — Допоможіть.

Грем підійшов до мене, взяв амулет, уважно його оглянув, повертів в руках, потім спрямував магію.

— Цікаво… — задумливо протягнув він. — Ніколи не бачив цей амулет на власні очі.

— Що там? — мене поїдала цікавість. Й одночасно я відчула розчарування. Якщо в амулеті особливі чари, то я точно не зможу вмовити Грема відкласти його для мене. А така думка вже вертілася в голові, хоч я її і гнала від себе. Не до прикрас зараз було.

— Схоже, що це Амулет Серця, — відповів він. — Але я не певен. Треба перевірити в каталозі.

— Амулет Серця? — здивувалась я. — Ніколи про такий не чула.

— Вони старі і рідкісні. А ще їх майже не беруть.

Не беруть? То у мене є шанс? Чи там якісь погані чари? Якщо так, то я легко їх можу зняти. Мені непотрібні чари, я просто хотіла красиву прикрасу.

— Але чому? — спитала у боса.

— Зараз знайду в каталозі, впевнюся і зачитаю.

Грем присів за стіл і почав гортати каталог — товстелезну книгу в шкіряній палітурці, списану акуратним старовинним почерком, з точними зображеннями рідкісних амулетів. Більшість чар могли накладатися на будь-яку прикрасу, але були такі, які виготовлялися чітко певної форми, щоб вирізнятися серед інших.

Я чекала. І не тільки, щоб попросити Грема відкласти амулет для мене, якщо він вирішить, що продавати його не вигідно, а й для того, щоб дізнатись про його чари. Мені було цікаво.

— Ось! — нарешті вигукнув Грем, тицяючи пальцем в сторінку. Я підійшла, щоб подивитись. У книзі був зображений точнісінько такий амулет, як і в його руці. — Амулет Серця створений для пошуку другої половинки. Він може знайти ваше справжнє кохання, але тільки тоді, коли серце ваше несе добро й тепло іншим. Той, хто хоче знайти свою долю, має вдягти амулет на шию, торкнутися його рукою і сказати вголос «Хочу знайти справжнє кохання!». І почати робити добрі справи — допомагати іншим людям. Коли амулет наповниться енергією вашого добра, він засяє яскраво і промінь його сяйва приведе вас до вашої долі.

— Яка гарна магія! — вигукнула я. — Але чому цей амулет погано беруть?

— Бо ти не дослухала до кінця, Амеліє, — старий Грем, хитро всміхнувшись, посварив мене пальцем і продовжив читати. — Людина не може сама вибрати добрі справи, вона має слухатись амулет. Кожного разу, як він починає слабко сяяти — людина має озирнутись в пошуку того, кому потрібна допомога. Той, хто ігнорує поклик амулету накликає на себе нещастя. Його спіткатиме невезіння. Вдягнувши амулет всього один раз, людина ставить на собі мітку і поки не заповнить амулет енергією — щастя їй не буде. Ось в чому нюанс.

— Не бачу проблеми, — я знизала плечима. — Хіба складно зробити кілька добрих справ заради того, щоб знайти справжнє кохання? А точно справжнє? Чи так, роман на півроку?

— Точно, — запевнив Грем. — Тут складна, серйозна магія. Дуже сильна. І проблема є. Іноді амулет реагує на доволі складні ситуації, в яких людина не може або не хоче допомогти. Чи просто не знає як. А буває, що він світиться невчасно — коли людина втомлена чи поспішає кудись. Люди стали байдужими до чужих проблем. Тому й не хочуть такі амулети. Їм треба щось простіше — притягнути везіння, захистити від проклять. І щоб нічого не робити задля цього — купив амулет і носи.