15 - Епілог. І жили вони довго і щасливо

Мамі я задумала розповісти про все що відбулося через декілька днів. Я просто вирішила влаштувати їй свято...справжнє свято, а окрім прекрасної новини про те що прокляття більше не має, я прийняла рішення познайомити її з Андрієм. Ця новина порадує мою люблячу маму не менше, ніж новина про зняття прокляття. 

Перед їх приходом до дому, я цілей день порпалася на кухні і прибирали, щоб все було ідеально. Мама була на роботі, і ні про що не здогадувався... Сюрприз мав бути просто приголомшливий... Саме так і сталося. 

- Доню, а що це так смачно пахне, - почула я голос матусі з коридору. Та відповісти не встигла, мама зайшла на кухню і ледь не впала: - це...це що таке? Я забула про якесь свято?

- Ні...все гаразд, ти просто не знаєш, що у нас свято.

- Хм? - її брови виражали вищу ступінь здивування, так високо вони злетіли: - ти мене заінтригувала.

- Мий руки, вдягай свою найкращу сукню, і я тобі все розповім.

- Гаразд... - мама була дуже приголомшена, але сперечатися не стала, а покірно пішла виконувати все що я сказала. 

Поки мама займалася своїми справами, я закінчила із приготуваннями. Все гарно розставила на стіл, і принесла заготовлений букет улюблених рожевих троянд для моєї матусі. 

- Аах - мама аж плеснула в долоні, коли знову зайшла на кухню.

- Це тобі, моя хороша, - я підійшла до мами, вручила їй букет, і поцілувала у щоку.

- Дякую, - у неї на очах виступили сльози, та вона швидко змахнула їх і перевела на мене свій питливий погляд: - розповідай, бо я вже вмираю від нетерплячки, - на що я тільки посміхнулася.

- Присідай, і я все тобі розповім, - мама виконана моє прохання присіла за стіл, і приготувалася слухати.

- Мамо...в мене є для тебе дві новини.

- Дай вгадаю...погана і хороша, якщо так, то починай з хорошої...а погану взагалі не кажи, - всміхнулася вона.

- А от і не вгадала. Обидві новини хороші. От тільки не знаю з якої почати, з хорошої...чи дуже хорошої


- Так! Не мороч мені голову, розказуй!

- Добре...отже...в мене з'явився коханий, і він сьогодні прийде з тобою знайомитися, - очі мами на мить загорілися яскравим вогником, але зовсім скоро погасили.

- Доню...ти ж знаєш... - сумно заговорила мама, та я її перебила.

- Я ще не закінчила, дозволь продовжити, а вже потім скажеш все що хочеш, добре?

- Гаразд, говори, - вона погодилася та очі її видавали смуток. 

"Нічого...ще декілька секунд...і все зміниться"

- Фух..., - набрала в легені побільше повітря і випалила: - прокляття більше нема..., - сказала і одразу поглянула на ошалілий погляд моє неньки,

Мама притихла. Очевидно, їй треба було трохи часу, щоб переварити інформацію. Емоції на її обличчі постійно мінялися: від недовіри, до надії, від страху до щастя.

- Не може бути, - видихнула вона, і з надією поглянула на мене.

- Може, - сказала с впевненістю, а потім детально розповіла все що сталося зі мною за останні дні. 

Мама була приголомшена. Їй було важко повірити, що одна з найближчих її подруг могла так з нею вчинити. А ще мама трохи злилася на мене, за те що я нічого їй не розповіла, не поділилася. 

Та я знала, що мама не дозволить мені шукати ту прокляту прикрасу. Вона б сказала, що досить і мого щастя...тому мовчання будь виправданим.

- То це значить...що...ти справді вийдеш заміж? І будеш мати дітей? І будеш щаслива? - Мама була на сьомому небі від щастя.

- Я думаю, що так...все тепер залежить лише від нас.

- І твій...хлопець...він...?

- Він дивовижний...і він моя доля, я точно знаю.

- Це просто чудово... Боже, я вже не вірила...не чекала, - мама розплакалася...але це були сльози радості, сльози полегшення: - моя донька зможе бути щасливою...

- Мамо, матусю, - я міцно її обійняла, і погладила по голові: - не тільки я...ти теж...ти теж тепер можеш знайти своє щастя.

Почувши це, вона навіть відхилилася від мене, і збентежено сказала:

- Ти що...які вже мої роки, - але я бачила по її очах, по її сором'язливій посмішці, по її ледь червоних щоках...що не все так просто...що в неї є той, хто їй подобається.

- Мамо, перестань...ти дуже гарна і для тебе теж не пізно. Пообіцяй мені, що якщо випаде шанс на щастя, ти його не впустиш, - вона задумалася на хвилинку, а потім несміло кивнула, а значить, я могла бути спокійна за неї.

Ми ще трохи з нею поговорили про все на світі, а потім прийшов Андрій. Знайомство пройшло краще не буває. Та воно і не дивно. Андрій готовий був робити що завгодно, тільки б задобрити мою маму, а вона в свою чергу задобрювала його...

Нарешті в нашій сім'ї наступив мир і спокій. Я знала, чудово розуміла, що це не останні перешкоди на нашому життєвому шляху. Але ми разом, ми любимо один одного...ми готові йти в бій, і боротися за своє щастя. А це означає, що в нас неодмінно буде все добре, бо доля любить сміливих. 

P. S. Через рік Олександра і Андрій одружилися, а ще через рік, у них з'явився первісток - чарівний хлопчик, на ім'я Матвій.

P. P. S. Мама Олександри теж знайшла своє тихе щастя з колегою по роботі. І вони навіть зіграли скромне весілля. Наречена була в білому.

P. P. P. S. Надя не змогла втримати свого чоловіка. Вони розлучилися через декілька місяців. За невелику щомісячну плату, вона погодилася залишити доньку на чоловіка. Вона зі своєю маму поїхали шукати щастя де інде. На жаль...вони так і не збагнули, що не можна бути щасливим за чужий рахунок...