8 - Наступний підозрюваний

Я дісталася будинку подруги саме вчасно. Я тільки хотіла їй телефонувати, як побачила що вона виходить із під'їзду.

- О! Ти тут?! Чудово...я вже думала, що ти запізнишся, - на останньому слові її обличчя скривилося. Так, я добре знала, що понад усе Надя дуже не любила коли запізнюються до неї на зустріч. При цьому всьому, вона з легкістю дозволяла собі запізнюватися час від часу.

- Привіт, ледве встигла. Затори на дорозі, - трохи захекано відповіла я, оскільки йшла у швидкому темпі.

- А що це на тобі одягнено? - Надя прискіпливо оглянула мій одяг, і додала: - мені здається, чи це чоловіча футболка? Невже ти завела собі нарешті хлопця? Давно пора.

- Ні...ооо, там довга історія, це футболка діда Миколи.

- Фу... Я б таке не одягнула...бррр, чужа футболка, ще й діда.

- Ага, я б на тебе подивилася щоб ти робила, якби на тебе вилили майже відро води прямо посеред вулиці...не було в мене вибору, - я коротко розповіла про свою пригоду, але вирішила не згадувати про нахабне непорозуміння, що завітало до мене в ванну.

- Ну...може й так... - вона все ще скривлено дивилася на мою футболку, а потім переключила увагу на щось більш цікаве для неї - на себе: - в мене теж не все добре...так все набридло...

- Ну то ходімо десь посидимо, розвіємось.

- Давай...але певно краще йти не в ресторан, - знову Надя кинула погляд на мій одяг. Та якщо спочатку мене це трохи дратувало, то зараз я була навіть вдячна за цей одяг... Що, що, а грошей на дорогий ресторан в мене не було.

- То куди підемо?

- Хм...тут нещодавно відкрився бар неподалік? Спробуємо піти туди?

- Бар? Пиво, чіпси, і футбол? - усміхнулась я.

- Не знаю, не була там. Одного разу проходила повз, якраз коли було відкриття...єдине, що можу сказати, там було дуже, ну просто дуже багато чоловіків...привабливих, - на останньому слові Надя програла своїми ідеальними бровами, дуже прозоро на щось натякаючи. 

- А я думала, ти заміжня? - спробувала перевести стрілки. 

- Я? Та це ж не для мене, це для тебе! Така шикарна дівчина, і досі сама.

- Ой, перестань! - сотні разів це чула...не у красі щастя. 

- Я знаю про що кажу, ти куди гарніша за мене, в тебе шикарне волосся, і такі привабливі пухлі губи, а очі...я мовчу...куди мені до тебе з моїм неслухняним кучерявий волоссям, тонкими губами, і не виразними очима? Але в мене є Вова, треба тобі когось знайти, чим не місце? - щось доказувати, а тим більше розказувати Наді я не збиралася. Хотіла вона піти в той бар? Нехай. Я все одно не збиралася нікого собі шукати...а от випити чогось із закусками, була не проти. Та окрім цього в моїй голові все крутилося: "якби мені дізнатися, чи це не вона бажає зла нашій сім'ї".

Відповіді на це питання в мене не було. Я не уявляла, як це можливо звести розмову до загадкового прокляття, і не видати себе. І хоч я дуже сподівалася, що Надя тут не при чому...та стовідсоткової впевненості, як у випадку з дідом Миколою, у мене не було. А значить, я не могла поділитися з нею.

Бар виявився досить пристойним. Тут і справді показували по телевізору футбольні матчі. Але в інший час тут можна було випити непогане пиво, і смачно попоїсти. 

- Мені тут подобається, а тобі?

- Хм...навряд я прийду сюди ще раз...тоді було більше цікавих чоловіків, зараз і глянути нема на кого, - на ці її слова я закотила очі, і перевела тему.

- То що там в тебе сталося? Що за трагедія?

- А, - махнула вона рукою: - все те саме. Я вже не маю сили. Ти б знала як важко стало виправлятися з Сонькою. В мене таке відчуття, що це не моя дитина. Вона була така спокійна, слухняна, а зараз неможливо ні втримати її на місці, ні приструнити коли вередує...якби не няня, я б з'їхала з глузду. А Вовка, уявляєш, декілька разів поспіль затримувався на роботі допізна. Я йому і влаштувала скандал. Він зазвичай тільки вибачався, якщо щось таке було, а вчора накричав на мене як ніколи... Назвав лінивою, корисливою, нікудишньою мамою, - таке чути було справді дуже дивно, адже наскільки я знала Вову, він був дуже спокійним, та й сильно любив Надю і Соню, щоб таке казати.

- Дивно...на нього не схоже.

- А я про що... Невже він мене розлюбив?

- Та н... - тільки я хотіла її втішити, як вона зробила це сама

- Я знаю, що такого не може бути! Але я зовсім розгублена, - подруга і справді була засмучена, тому я спробувала її втішити.

- Та ні, все буде добре...може то в нього якісь проблеми на роботі, от він і зірвався?

- Що? Ні. Не дай Бог! Не треба нам такого...

- Та я просто так...гіпотетично...ну не проблеми, а так...якась запарка, - Надя зупинила свій погляд на мені, та ніби поринула в себе на декілька хвилин.

- Так! Досить, - отямилась вона: - я вже виговорилась, мені стало легше, всі проблеми буду вирішувати потім. А зараз давай просто відпочинемо!

- Я тільки за. 

Офіціант приніс нам пиво, і пообіцяв через трохи принести їжу.

- Хм...а нічого так офіціант...і око на тебе поклав, - пошепки з лукавою посмішкою сказала Надя.

- Перестань, не треба мені тут сватати нікого.

- Та чому...? - договорить вона не встигла, офіціант з'явився знову. Хлопчина і справді був привабливий: високий, худорлявий, з приємним рисами обличчя. Він акуратно поставив замовлення на стіл, і вже збирався йти, як його затримала подруга: - зачекай, ти дуже сподобалася моїй подрузі.

В цей момент, я готова була безжалісно вбити свою подругу... І ні секунди не пожаліла б про це.

- Що ти твориш? - прошипіла я до неї, намагаючись не сильно по-дурному вигляд перед офіціантом, який від подібного зізнання почав задоволено посміхатися. На моє щастя, його хтось окликнув.

- Мені дуже приємно, але я на роботі...а ось після роботи, я із задоволенням поспілкуюся із вашою подругою, - все це він говорив Наді, але постійно кидав погляд на мене: - до речі, мене звати Андрій.

"Ще один Андрій на мою голову... Ну за що?!" - промайнула світла думка в моїй голові, але на обличчі в мене залишалася невимушена посмішка.

- А вона Олександра, - здала з потрохами мене подруга. Офіціант-Андрій пішов у свої справах, а я подумки гострила ножі, щоб позбутися однієї занадто ініціативної подруги.

- Скажи, ти що не боїшся смерті? - грізно спитала її, тримаючи ніж у руці, ніби натякаючи, що смерть її може бути дуже близько. Та Надя лише розсміялася.

- Нічого ти мені не зробиш, ти мене любиш!

- Чорт, проблема...

- До того ж, я хочу як краще для тебе, - знову розсміялася вона, а я вирішила її налякати, щоб не була така самовпевнена. І мені було байдуже, що на мене дивитимуться як на ідіотку.

Я повільно встала, перехилилася через столик, і зімкнула руки на шиї у подруги. Трохи надавила, а потім ослабла хватку, щоб потрусити її наче грушу, при цьому промовляючи:

- Ось і смерть твоя прийшла, - тепер уже сміялась я, ну і ще декілька відвідувачів, що на нас дивитися, а от Надя тільки пихтіла незадоволено і безуспішно відбивалася.

- Перестань... Кому кажу перестань, дитячий садок!

- Будеш знати, як робити пакості своїм друзям, - посміювалась я сідаючи на своє місце.

В якийсь момент, мій незвичайний амулет вже більше не ховався під футболкою, він чарівливо поблискував зверху привертаючи увагу. Я, звісно, швидко заховала його назад, та Надя вже побачила, і звичайно, зацікавилась...