4 - Початок загадкових подій

Він мовчав декілька хвилин, а я все не наважувалася тихенько прошмигнути повз цього дивного юнака. Так і стояла, дивилася на нього.

Раптом, він різко підняв голову і подивився прямо на мене, від чого по спині побігли мурашки. Його погляд був дуже страшний, а сам він поводив себе наче одержимий. Я навіть інстинктивно зробила крок назад. А потім він заговорив:

- Прийшла...прийшла, - задоволеним тоном сказав хлопчина, і на його обличчі з'явилася трохи божевільна посмішка, щоб через секунду змінитися на страх.

- Ти тут! Нарешті ти тут! Забери! - він різким рухом дістав з під кофти мою сумку, і впихнув мені до рук, щоб уже через декілька хвилин зникнути за поворотом.

- І що це було? - озвучила питання в пустоту, а потім згадала слова циганки, що вже сьогодні моя сумка повернеться до мене: - дива та й годі. 

Я була здивована і налякана...і раптом зрозуміла, що прикраса в моїх руках може мати більше...набагато більше сили ніж я думала з початку. Хай там як, та тепер я точно з нею буду нерозлучна. 

Перевіривши чи все на місці я подалася до дому, щоб провести цей вечір разом із найріднішою людиною у світі.

- Ну що, як твої справи? Тебе взяли? - з глибокою надією в серці та шаленим блиском азарту в очах, накинулася на мене мама ледве я переступила поріг рідного дому.

- Мааам, дай мені хоч переодягнутися, - протягнула я знімаючи взуття, на що моя люба матуся насупилася, і стала схожа на бойового горобця.

- Мені ж цікаво...за що ти так зі мною? - ображено сказала вона, сподіваючись на мою милість...та я була неприступна.

- Я все тобі розповім...через десять хвилин. Май трохи терпіння, - я посміхнулася так ніби нашкодила, і прошмигнула до своєї кімнати.

В першу чергу, як і сказала стара Рута, я знайшла підходящий ланцюжок і одразу ж повісила амулет на свою шию. Ще декілька хвилин зайняло в мене перевдягання, і ось я вже була готова йти до мами та ділитися з неї дивними подіями, які сьогодні сталися зі мною. Та перед виходом із кімнати, я кинула погляд на своє відображення у дзеркалі, і мені несамовито захотілося підійти, щоб роздивитися цей таємничий Амулет Кохання, який зараз прикрашав мою шию.

Прикраса дуже мені личила. Вона впадати в око, та приваблювала увагу...а ще породжувала безліч запитань...і тут я зрозуміла, що мушу її сховати, щоб вона залишалася таємницею для всіх інших...і для мамы теж. Якщо вона побачить його, чи навіть почує про нього, то обов'язково захоче взяти до рук...а цього робити ніяк не можна. Я не знала причину, просто відчувала, що відсьогодні й до певного часу я не маю права її нікому віддавати. Саме тому я заховала амулет під футболку, і вийшла до мами.

- Ну розповідай, як пройшла співбесіда? - повторила своє питання мама, як тільки я з'явилася у її полі зору.

- А можна я буду їсти та розповідати...страшенно зголодніла? - ледве мама почула, що її донька голодна, одразу ж прийнялася накидати їсти, так що вже через дві хвилини переді мною стояла тарілка з червоним борщем і бутерброд.

- Їж...і розказуй, - винесла вона свій вердикт, знемагаючи від нетерплячки.

- Все пройшло добре. Жінка, що вела співбесіду виявилася дуже приємною і ми порозумілися. На жаль результати скажуть лише завтра. Буду чекати, - потрохи розповіла мамі про співбесіду, потихеньку під'їдаючи суп.

- Зрозуміло... - протяжно сказала вона, і мені було важко зрозуміти задоволена мама результатом чи ні, та потім її очі загорілися зловіщим вогнем, і ненька запитала про те, про що насправді переживала найбільше: - а привабливі молоді люди там були...? Тобі хтось сподобався? - на це я тільки закотила очі, і вимучено видихнула.

- Ні, - коротко сказала їй правду, і перевела тему, поки вона не завела свою пластинку про таку жадану онучку: - зате знала б ти що сьогодні зі мною трапилося? - я закинула вудочку, і піймала мамин зацікавлений погляд перш ніж продовжити.

Я розповіла їй про порятунок циганки, про те що в мене вкрали сумочку, коли я її рятувала, про загадкові слова, які вона сказала доторкнувшись до моєї руки, навіть про те, як трохи божевільний хлопчина повернув мені мою сумку...змовчала тільки про амулет.

Мама була приголомшена, особливо словами про те, що хтось, кого ми знаємо і можливо знаємо дуже добре, хоче нам зла...і чинить його вже довгі роки. 

Я не знаю, наскільки вона мені повірила, бо я б на її місці, мала б величезні сумніви, якби мені хтось розповів таку історію...але я на собі відчула, що світ виявляється набагато складніший і загадковіший ніж я думала. Залишилося з цим змиритися. А як змирюся...почну шукати ту зловіщу прикрасу і її власника... Я хочу бути щасливою... Я хочу щоб моя мама теж була щаслива...

Це були останні думки перш ніж відправитися в країну сновидінь, щоб завтра зустріти новий день, повний загадок.