2 - Випадкова зустріч

- Ти така гарна, тебе обов'язково візьмуть на роботу, - мама вкотре поправила моє волосся і комірець білої блузки, а потім знову критично оглянули мій вигляд.

- Мааам, для роботи треба бути не красивою, а розумною, - уже певно в десятий раз повторила їй прописну істину.

Насправді, при пошуку роботи, врода швидше заважала, чим допомагала. На жаль, є занадто багато охочих до гарного тіла, яке я не збиралася їм надавати у використання. А ще більше тих, які думають, що в голові з гарним лицем розуму не водиться.

- Ти дуже розумна і здібна, навіть не сумнівався, - мама впевнено покивала головою, а потім уже з надією і трохи нерішуче додала: - а може ти нарешті когось собі знайдеш? 

Ні, ні не подумайте, що мама бажає мені знову закохатися, і знову переживати трагедію розлуки. Все трохи складніше. Я була в мами пізньою і довгоочікуваною дитиною. І тепер, їй уже за шістдесят, і вона дуже хоче онучку. А я просто не хочу її засмучувати і розповідати, що цього ніколи не буде. Хай краще наш проклятий рід перерветься на мені. В крайньому разі, дитину можна і всиновити.

Сьогодні у мене призначена співбесіда на посаду менеджера готельно-ресторанного бізнесу в рідному місті Києві. Я хотіла працювати саме у готелі, щоб спілкуватися з людьми, щоб бути завжди подвижною і в курсі подій, і можливо з часом стати успішною людиною. На жаль, це вже п'ята співбесіда, і поки що позитивних результатів не має. Та я не втрачаю надії.

Вигляд я мала достойний. Хоча ні, не буду обманювати, виглядала я просто розкішно. Від природи, всі жінки нашої родини мають яскраву зовнішність: темне, майже чорне, густе волосся, злегка розкосі великі очі з зеленою райдужкою, пухлі губи, акуратний ніс. Всі жінки нашої родини схожі на своїх матерів з невеликими відмінностями...які дістаються нам від татусів. Фігура, що в мене, що в мами, що була в бабусі - теж гарна. Ми не страждаємо ні надлишковою худобою, ні надлишковою вагою. В нас є і округлі груди та стегна. Так, ми маємо все, щоб привабити майже будь-якого чоловіка. Тому простий сірий брючний костюм із білою блузою, виглядав на мені просто чудово.

Зустріч в готелі "Турист" пройшла плідно. Звичайно, мені одразу не сказали чи беруть мене чи ні, але судячи зі співбесіди, шанси були хороші. Саме тому я вирішила піти прогулятися біля води. Русанівська набережна якраз знаходилася дуже близько, настільки, що було б злочином, туди не сходити у такий погожий день.

Пройшовши зовсім трохи я помітила, що жінка в літах, циганської зовнішності, впала у воду. Ні, вона не тонула. Вона була біля самого берега, але через крутий схил, їй ніяк не вдавалося вибратися. Найгірше було те, що ніхто, абсолютно ніхто не хотів їй допомогти. Вона декілька разів закликала прохожих про допомогу, але люди ніби всі раптом втратили слух і проходили повз не звертаючи увагу на жінку.

Не знаю, що на мене найшло, може мені просто стало школа цю жінку, а може мені захотілося додати собі плюсик в карму, та я вирішила їй допомогти.

- Зачекайте, я зараз спущуся, - гукнула я їй, наблизившись. Якщо, чесно, то я погано уявляла як саме це зробити. А ще бажано було б зробити так, щоб самій при цьому не впасти у воду. І хоч зараз був вже кінець травня і погода стояла чудова, в мене не було ніякого бажання купатися.

Я вирішила, що буде правильно роззутися і зняти сумку. Якщо мені все-таки доведеться скупатися, то хоча б найголовніше залишиться сухим. Потім я поступово спустилася схилом. Благо, у щілині між бетонними блоками виріс доволі великий кущ, і мені було за що зачепитися. Я не була впевнена, що він мене витримає, але іншого виходу все одно не було.

- Давайте руку, - окликнула я жінку, і простягнулася їй свою верхню кінцівку.

Вона мовчки вхопилася за неї, і почала свій підйом на верх. Її рука була брудною і мокрою...так, що мені захотілося негайно позбутися цього дискомфорту, та я стійко терпіла, а ще усіма силами намагалася допомогти жінці вилізти.

Не скажу, що все було легко і просто, та коли вже її босі ступні опинилися на твердому сухому бетонні, переступивши слизький зелений мох, справа пішла веселіше. І вже через декілька хвилин ми обоє стояли зверху на твердій землі.

- З вами все гаразд? - в першу чергу поцікавилась я, прискіпливо оглядаючи жінку.

- Так, - прокаркала вона, викручуючи від води низ своєї довгої спідниці.

- А...ваше взуття? - не те щоб я збиралася лізти назад у воду шукати її взуття. А як я зрозуміла, саме там вона його загубила. Та все ж таки, мені захотілося їй якось допомогти.

- Ти краще за своїми речами слідкуй, - доволі грубо відповіла мені. Я вже хотіла розізлитися за таку подяку, та кинутий погляд на місце де раніше лежали речі змусив мене замовкнути. Сумка зникла.

- Ні, ні, ні, тільки не це...там було все - я готова була розплакатися: - ну як так можна...? 

Поки я задавала собі дурні питання, і оплакувала свої речі, циганка привела себе більш менш в порядок і звернулася до мене вже більш ввічливо.

- Годі, годі плакатися...ти мені допомогла, коли всі пройшли повз...речі тобі повернуться вже сьогодні.

Мені хотілося гірко розсміятися на її слова, але щось в погляді цієї жінки змусило мене не робити цього, а тільки злегка кивнути.

Я одягнула свої туфлі, і вже збиралася йти своєю дорогою так і не дочекавшись дякую, яке вже мені було і не потрібно, та у циганки була інша думка.

- На тобі прокляття, - прокаркала вона мені у спину.

- Що? - я не була впевнена, що мені це не почулося.

- Може ти глуха? Я кажу, що на тобі прокляття.

- Що? Звідки ви це взяли? - її слова налякали мене...

- Бачу, - коротко відповіла вона.

- І? - я так і не зрозуміла, що вона від мене очікує.

- Я можу допомогти...хочеш? - очі її загадково поблискували, а крива посмішка виглядала трохи лячно. І мені б в цей момент вже тікати далеко-далеко, та щось невідоме тримало на місці. А от, що відповісти їй, я все одно не знала.

Я вже змиритися з тим, що ніколи не пізнаю щастя в стосунках і що моя доля це самотність...а тепер...невже це шанс? От тільки чи варто його використовувати?

- А якщо хочу? Чого це мені буде коштувати? - обережно запитала я, відчуваючи що не все так просто. 

- Ахаха, - хрипло розсміялася циганка у весь голос: - правильні питання ставиш...розумна. Більшість так цікавить їхня ціль, що про плату вони згадують занадто пізно. І якби ми були в іншій ситуації, то ціна для тебе була б дуже, дуже високою, але стара Рута вміє пам'ятати добро...коли все стане на свої місця, ти мене знайдеш і тоді дізнаєшся, що я хочу за свою допомогу...не бійся, нічого страшного, просто маленька дрібничка.

Не знаю чому, але я вірила, вірила кожному слову старої Рути.

Будь ласка...допоможіть нашій сім'ї позбутися прокляття? - попросила я вкладаючи в ці слова усю надію і віру в краще які мала.