ПОХІД В ОДЕСУ

Після обіду в двері п’ятої постукали. Відкрив Кротов. На порозі стояли Зіна і Люба. Першою заговорила Зіна:

— Ми тут з Любою до міста зібралися. В Одесі бували не раз, і в нас думка виникла: а чом би не взяти з собою Харитона? Коли ще така нагода трапиться? Нехай місто на власні очі побачить, на Привозі побуває. Як ви на це дивитесь?

Дівчата вичікувально дивилися на чоловіків. Ті перезирнулися. Професор почухав лоба, а майор — потилицю:

— Взагалі-то, я би на вашому місці так не ризикував. Мало нам було клопоту з циганами? А в такому місті, як Одеса, можна втрапити в таку халепу… Тим паче в компанії з нашим котом.

Договорити Кротову не дав Харитон. Він зіскочив з ліжка, ближче підступив до дівчат та запротестував:

— Шановне інтелігентне панство! Отакого я від вас не очікував. Самі базікаєте про повагу до особистості, гідне життя та свободу, а на ділі виявилися лицемірами. Чи ви забули правило загальності права?

Кротов з робленим подивом вигукнув:

— Ого! Та ти вже майже за Конституцією заговорив. Ану нагадай нам: де там про котів ідеться?

Не зважаючи на майорську шпильку, дівчата захоплено дивилися на кота. Люба, що до цього моменту мовчала, промовила з притиском:

— Оце так промова! На замітку треба взяти. А при нагоді — виголосити своєму благовірному. Гнобить по чому світ стоїть! Тільки-но я кудись намилююся — до подруг чи по магазинах пройтися — а він постійно: «Куди зібралася? А ти надовго? А коли повернешся?». Ну тиран же, натуральний.

Люба подивилася на Зіну, та закивала, і обидві дружно втупилися в чоловіків.

Кротов спочатку склав руки ніби для оплесків, але рухи чомусь перейшли в знервоване потирання та жмакання. Нарешті він їх міцно стиснув і благально зиркнув на колегу:

— Пане професоре, ну хоч ви їм щось скажіть…

— А що я маю сказати? Вони жінки дорослі, відповідальні. Вони є повноправними учасниками наукового експерименту із соціальної адаптації Харитона в суспільство. Тож мають право голосу і розуміють наслідки своїх дій і рішень.

Кротов зітхнув:

— Ну, може, воно і на краще. Все одно Харитон і не такі коники викидав: і в охоронці ходив, і в дурдом особіста запроторив, і в циганські барони збирався. Я умиваю руки. Нехай іде. Тільки дві умови: не базікати і ходити тільки на чотирьох.

Харитон заметушився та запопадливо запевнив:

— А я що! Коли для експерименту треба, то я взагалі можу звичайним котом прикинутися.

Коли Кротов з професором вийшли на палубу, трійця, взявшись за руки, вже чемчикувала пірсом. Кіт, ідучи посередині (таки ж на задніх лапах!), поважно поводив хвостом і по черзі підіймав голову: то до Зіни, то до Люби. Ті щось йому наказували і по черзі сварили пальцем. Харитон поважно кивав. Компанія перетнула пляж, вийшла на бруківку та благополучно зникла за схилом пагорба.

*

До центру міста компанія добиралася на трамваї. Дівчата сіли на задні місця, Харитон вмостився посередині, звісив лапи до підлоги, а передні з поважним виглядом склав на грудях.

При посадці Зіна запримітила «мереживну» на пару з географічкою. Тужачись, вони запихали через передні двері дві великі валізи. Зіна кивнула подрузі:

— Он наша навіжена пакується на від’їзд.

Люба відхилилася, глянула вздовж вагона на парочку і докинула:

— Жаль, що Херсон проскочили, їх би ще там треба було висадити.

У цей час підійшла кондукторка. Зіна відразу оплатила проїзд за трьох. Відриваючи квитки, кондукторка — жінка у вільній сукні, схожій на нічну сорочку, і з недбало заколотим догори хвостом — ділово кивнула на біле диво:

— Третій квиток за нього?

Зіна ствердно кивнула, а кіт суворо зиркнув на кондукторку і уточнив:

— А для місцевих котів у вас проїзд безкоштовний?

Кондукторка зробила великі очі, знизала плечима та забубоніла:

— І що за день задався: то суцільні безбілетники, то кіт права качає. До чого Одеса котиться?

Зіна і Люба, не змовляючись, зиркнули на обілеченого, на що той розуміюче закивав і приклав лапу до вуст.

Проштовхуючись та виголошуючи заклинання: «Проїзд оплачуємо, проїзні пред’являємо, наступна зупинка — 11-та лінія», — кондукторка рушила в голову вагона.

Коли до трійці підійшли дві черниці зі скринькою для пожертв, кіт покивав головою на супутниць, закотив очі під лоба та молитовно склав подушечки лап на грудях.

Монашки дружньо перехрестилися, але Божу подать від Зіни та Люби прийняли.

Сторожко зиркаючи на набожного кота, черниці подалися вслід за кондукторкою.

Та вже добралася до голови вагона і підступилася до дам з величезними валізами. Платити за багаж «мереживна», звісно, відмовилася. Вона доводила, що валізи у них курортні, а раз Одеса — місто курортне, то і платити за них, як за багаж, вона не буде. Виникла перепалка. Пасажири теж підтягнулися і стали на сторону трамвайних мереж міста Одеси.