КВАРТАЛ  ЧЕРВОНИХ  ЛІХТАРІВ ТА ЗОЛОТА ОБРУЧКА

Після чергового нічного переходу «Алмаз» стояв у порту Запоріжжя.

Поряд на причалі відпочивальників уже чатував місцевий катер. Пропонувалася цікава екскурсія на острів Хортиця. У всякому разі, про таке запевняв пронизливий хрипкий голос, що лунав із репродуктора на рубці катера.

Лунали заклики: «Не пропустіть можливість помилуватися краєвидами! Маєте нагоду на власні очі побачити історико-культурний комплекс „Запорізька Січ“! Поспішайте, у наступному сезоні прогнозують затоплення острова! Покваптеся зайняти кращі місця!»

День тільки починався, спека вже стояла неймовірна, тож про традиційний десант у місцеві магазини ніхто навіть і не думав. Піддавшись лементу з репродуктора, «алмазівці» гуськом потяглися до судна на посадку.

Компанія щойно повернулася зі сніданку. Професор з майором усілися за столом у плетені крісла, а кіт плюхнувся догори черевом на ліжко. Заклавши лапи за голову, він з цікавістю спостерігав на стелі мерехтливі сонячні зайчики. Струм за звичкою робив записи в путівнику, а майор вивчав учорашню газету.

З відкритого ілюмінатора настирно долинали заклики гучномовця. Харитон не витримав. Скочивши з ліжка, кіт закрив віконце та пробурчав:

— І чого так розпинатися? Волає, наче його ріжуть!

Відхиливши газету, Кротов поцікавився:

— Ти на екскурсію… з нами? Чи як?

Кіт крутнув головою та знизав плечима:

— Що я на тій Хортиці забув? Мене на таке не купиш. Знаю я ті «цікаві» екскурсії, репетує, ніби на острів Пасхи манить.

Відклавши газету, Кротов уточнив:

— А чим тобі на острові Пасхи помазано?

Кіт цикнув зубом:

— То я просто невдалий приклад навів. Там, окрім істуканів, теж дивитися ні на що.

Відірвавшись від записника, Струм підняв окуляри на лоб:

— Шановний, а може, наведете вдаліший об’єкт екскурсійного інтересу?

Кіт перевернувся на бік, підпер лапою щоку та інтригуюче примружив око:

— А як вам амстердамський квартал червоних ліхтарів?

Від наведеного «прикладу» у професора окуляри впали на ніс. Поверх скелець він ошелешено дивився на майора. Той повів головою і протягнув:

— Ого!..

Здивовано дивлячись на кота, відставний перепитав:

— А там які ідоли тебе цікавлять?

Не чекаючи відповіді, майор кивнув на професора:

— Романе Ароновичу, ви були в тому кварталі?

Струм стушувався та спантеличено протягнув:

— Ну… знаєте, якось довелося. Ми в компанії науковців, ну… так, просто з цікавості відвідали, щоб потім вдома враженнями поділитися.

Кіт почухав потилицю:

— Уявляю картину: Роман Аронович повертається додому, а йому хатня робітниця з порога: «Ароновичу, а ви в кварталі червоних ліхтарів були?».

Професор глипнув на Кротова:

— Ну… ви це чули?

Майор махнув рукою:

— Збирайтеся, професоре, ми з вами на Хортицю, а тобі, — майор виразно подивився на Харитона, — як домовлялися: по палубі ходити на чотирьох, безглуздих розмов не затівати, чайок і сорок не дражнити. Все ясно?

Кіт склав подушечки лап докупи та роблено набундючився:

— Пане майор, ви за кого мене маєте? Будьте певні, я завжди на кораблі знайду якусь корисну справу.

— Ну, хто б сумнівався, — зауважив Кротов і змовницьки підморгнув Харитону.

Той хитро примружив око та прощально помахав лапою.

Впевнившись, що катер відбув, кіт, як і обіцяв, кілька кругів продефілював палубою на чотирьох. Кожного разу минаючи відкриті вікна камбузу, він ставав на задні лапи та вивчав запахи. На черговому витку ствердно пробурчав:

— Угу, значить так: на обід точно гуляш готують. Ну що ж, почекаємо.

Кіт зітхнув і оглянувся. На палубі нікого не спостерігалося. Знічев'я спершись на перила, Харитон зосередив увагу на чайках.

У пошуках поживи ті галасливо шниряли вздовж борту. Задумливо почухавши себе за вухом, кіт уголос хмикнув:

— Хм… годувати і дражнити — це ж явно різні речі.

З таким висновком Харитон шаснув у кают-компанію. Звідти він вийшов уже зі шматом білого хліба.

Одночасно з бокових дверей камбузу вискочила Люба. Навздогін їй — Зіна.

Подруги були такі збуджені, що кота навіть не помітили.

Харитон звик до постійної уваги, тому спочатку навіть образився. Але, судячи з характеру розмови, второпав: скоїлося щось надзвичайне. Люба ридала, а Зіна її увіщувала.

Харитон краєм вуха розчув Зінине: «Та розкажи ти толком, що трапилося?»

Кіт підступив до подруг ближче та нашорошив вуха. Спершись на перила, він кидав чайкам хліб, тримаючи в полі зору одночасно і пернатих, і дам.

— Що-що, — рюмсала Люба, — отой кінь гавайський, Амуров, приставав!

— Як-як ти його назвала? — реготнула Зіна і додала: — Те, що кінь, — це ясно, а чому гавайський?

— Так він же своїм обранкам завжди на вухо про Гаваї торочить. Запевняє, що бував там.

— З Гаваями все ясно, а ти що йому на приставання?

— А я йому фіксу вибила!

— Це ж як?! — розреготалася Зіна.

— А так. Ліктем, з одного маху, — доповіла шеф-кухарка.

— Ну і чого ридаєш? — весело перепитала Зіна.

Люба сперлася на перила і розвела руками:

— Ну так той же козел грозився заяву в міліцію подати.

Зіна скептично протягнула:

— Куди-куди? Та за ним самим міліція давно плаче.

Нервово смикаючи на пальці золоту обручку, Люба хмикнула:

— Та що мені та міліція. А якщо подасть та розголос піде, і мій Вітрогон довідається? Га?

На оте «Га» Люба так смикнула обручку, що та ковзнула з пальця і полетіла у воду.

Далі події розгорталися досить очікувано. Люба пристойно зойкнула, та так, що чайки зграєю злетіли в небо, а зіваки на пристані здивовано розвернули голови на «Алмаз».

Але на наступне дійство не чекав ніхто. В мить, без розгону, Харитон перескочив перила і шубовснув у воду. Зіна і Люба розкрили роти. Першою рот закрила Зіна і заволала: