ПОВЕРНЕННЯ ЗІ СЛОБІДКИ

З циганської слобідки «бобики» повертались гучно. З мигалками і переможним завиванням міліцейських сирен уазики хвацько розвернулись на причалі, піднявши густу хмару пилу. З усього було видно, що операція «Прибулець» пройшла на «ура». Кортеж гучними аплодисментами обліпила юрба алмазівців. Натовп по складах скандував: «ХА-РИ-ТОН!», «ХА-РИ-ТОН!», «СВО-БО-ДУ ХА-РИ-ТО-НУ!». Задні ряди захоплено махали руками та підскакували, всі намагаючись узріти заручника цілим і здоровим.

Сплигнувши з підніжки, Сомов аж розгубився. Дивлячись на радісні обличчя Кротова, Стума та й узагалі на весь тріумфуючий натовп, капітан зиркнув на погон. Йому вже мерещилась як мінімум зірка майора. Допоки зустрічаючі тискали й обіймали ексзаручника, Кротов кивнув до Сомова:

— Наряд відправте до відділу. Попередньо проінструктуйте і наголосіть: визволяли звичайного кота. Ні слова про прибульців! Ви все зрозуміли?

Капітан запопадливо закивав. Через хвилину він уже грізно гаркав підлеглим:

— Струнко! Рівняння на ліво! Вільно! І слухати уважно! Якщо хтось із вас хоч десь, хоч словом обмовиться про операцію... Голови повідриваю. Всім ясно?

Стрій міліціянтів дружно гаркнув: — «ТАК ТОЧНО!»

Капітан задоволено зиркнув на Кротова і кивнув на озброєну до зубів шеренгу:

— Вишкіл відчуваєте? — він значуще потицяв себе в груди і розвернувся до бійців. — Наразі всі у відділок. Зброю здати. Можете трохи розслабитись, але без перебору!

Шеренга вмить розпалась і кинулась до машин. Хтось із наряду гукнув:

— А цигана куди?

— Куди, куди! В каталажку його! Приставити окрему варту і тримати під замком до мого розпорядження.

Сомов закивав до старшого наряду:

— Петре! Підійди сюди, — старший підбіг.

Капітан замурмотів йому на вухо:

— Значить так: машину з пасажиром — прямо у відділок. Другу — по маршруту через гастроном. Тобі все ясно? І врахуй: я пригощаю.

Від нечуваних щедрот Петро аж відсахнувся. Але Сомов значуще покивав. Для уточнення він поблажливо прикрив очі та підняв догори вказівний палець.

Повернувшись до Кротова, Сомов ділово перепитав:

— Пасажира допоки тримати?

Майор вигледів у юрбі Сича і кивнув:

— Петровичу! Можна вас на хвилину? — той підійшов. — Матвію Петровичу, коли назад будемо проходити?

— За графіком — днів через десять. А можливо, і більше. Це як карта ляже.

— Ви чули? — майор значуще подивився на Сомова. — Тримати допоки наш «Алмаз» на зворотному шляху не зникне з горизонту. Все ясно?

За хвилину «бобики» роз’їхались. Перший, зі зляканою пикою рома в заґратованому вікні, зник за рогом бетонного паркану. Другий розвернувся і помчав у напрямку, позначеному дорожнім знаком із написом «Центр».

Юрма вже повернулась на борт теплоходу. На пристані залишились тільки майор і міліцейський капітан. Прощаючись із Кротовим, капітан перепитав:

— А подальші розпорядження які будуть?

— Ну які розпорядження... Ідіть у відділок. Пам’ятайте про підписку про нерозголошення і працюйте з особовим складом. Все ясно?

— Так, а проводжати теплохід — ваш, тільки з мигалками, чи, може, ще й сирени ввімкнути?

Кротов закотив очі:

— Капітане! Ну які ще сирени? — махнувши рукою, додав: — Ну, біс із вами, давайте з мигалками, але без сирен.

Тим часом у відділку старший сержант Гнибіда любовно нарізав тоненькими скибочками товстелезний шмат рожевого сала з проростю. Старший наряду, сержант Петро, виставив на стіл батарею «Столичної» і почухав потилицю:

— Геть нічого не розумію! Через якогось кота — а такий гармидер. А Сом наш, так той взагалі головою репнувся. Це ж у які віки, за свій рахунок, він щось виставляв?

Гнибіда відірвався від таїнства нарізки:

— Лопух ти, Петю! Ти хоч знаєш, чий то котик?

— А чий?

— Власник того котяри — якесь цабе з КДБ!

— А ти звідки знаєш?

— Дослужишся до старшого сержанта, тоді й не таке знатимеш, а допоки зви хлопців. Бахніть по стакану. Закусите в машині і швиденько на причал — проводжати теплохід. Тільки дивись мені! Ніяких сирен. Ввімкнути можеш тільки мигалки. Це розпорядження самого Сома. Второпав? І не забудьте: теплохід рушить — честь віддати по всій формі.

Не чекаючи хлопців, Петро налив три гранчаки. Один із них відразу перехилив і наповнив знову. Потім заволав:

— Слухай мою команду! Готовність номер один! Всім налито, закуску брати з собою!

*

«Алмаз» дозаправили вже після вечері. Пасажири на палубі юрмилися навколо Харитона.

По жестах і міміці ексбранця оповідка явно була про циганську неволю. Поруч ходили Кротов і Струм.

Сонце вже сідало за міські будівлі. Нарешті трап прибрали, на палубі ввімкнули ілюмінацію. Відблиски вогнів засяяли в гладі річки, і теплохід протяжно гугукнув. У відповідь на міліцейському бобику закружляли спалахи мигалки. Трійця стражів правопорядку шеренгою в позі «рівняння на старшого» застигла з руками під козирок. Завидівши вогні мигалок, кіт випручався з натовпу і на задніх лапах помчав до корми. Перехилившись через перила, кіт склав лапи рупором і прокричав:

— Дякую за відмінну службу!!!…

Петро нервово смикнув головою і втупився в напарників:

— Ви щось помітили незвичне?

Парочка замотала кашкетами. Один із них прогундосив:

— Та ми ж на вас рівняння тримали, на теплохід і не зирили.

— А горілку де брали?

— Звісно, де. В центрі, як ви і наказали.

Теплохід вже минув місто. Частина відпочивальників розбрелася по каютах. На палубі залишилися кіт, Струм і Кротов. Та ще трійка зівак із пляшкою «Стрєлучєтору». По черзі прикладаючись із горла, вони щось затято толкували про циганську підступність та оперативність міліції, коли один із них, тицяючи пальцем на берег, вигукнув:

— О! Легкі на помині! Ось вам і цигани знову!

Струм і Кротов обернулися. На високому березі, в останніх променях вечірнього сонця, стояла невелика ватага циган. Попереду, з кострубатою палицею, виступала стара гадалка. Харитон вже припав до перил. Семафором махаючи лапами, він волав: