ЦИГАНСЬКА СЛОБІДКА

ЦИГАНИ, КАРТИ ТАРО, ТА ТУЗ ПЕНТАКЛІВ

Стара циганка з трійцею сережок у мочці лівого вуха розкладала карти й щось шепотіла. Три сережки явно свідчили про статус головної ворожки, а можливо, навіть про повну владу над табором. Процес медитації перервався досить неочікувано.

З великим лантухом у руках до кімнати ввалився захеканий циган. Знесилено опустивши мішок на підлогу, він кинувся до перекошеного в облупленій рамі трюмо.

У мішку щось відчайдушно ворушилося, шипіло і видавало дивні звуки.

Стара пробурчала:

— Ти що, з коней перекинувся котів викрадати?

Не звертаючи уваги на стару, циган, вглядаючись у тьмяне віддзеркалення своєї скуйовдженої пики з фінгалом під оком, бурчав:

— От гад! Через дірку, а так зацідив. І в саме ж око!

— І хто ж це тебе так гарно приклав? — поцікавилася стара.

— Мамо, ви на картах гадаєте? То й гадайте далі й не пхайтеся в чоловічі справи. Я, здається, непоганий налав* на причалі здибав. Маю турботу, як його вигідно продати.

(*налав — на ромській: крадіжка, здобич).

Циган знову припав до дзеркала, а в кімнату забігла молоденька ромка.

На вухо ворожці вона щось гаряче зашепотіла. Та навіть голови не повернула, але очі її розширилися. Потім зиркнула на вісницю і запитливо показала пальцем у стелю. Молоденька ствердно закивала і, злякано поводячи очима, зникла за дверима. Стара при цьому видавила красномовний звук, типу: «Ой-йой!»

Схоже, циганське радіо, на відміну від міліцейських рацій, працювало значно швидше.

Стара мовчки піднялася. Цупкими пальцями схопила цигана за вухо, відтягнула від дзеркала та владно скомандувала:

— Розв’язуй! — Вухо при цьому не відпускала.

Огинаючись, циган потягнувся до мішка і смикнув зашморг. Вухо він усе ж визволив і з виглядом переможця гепнувся на лавку біля дверей. В очікуванні похвал та шкірячись золотими фіксами, синок переможно дивився на ворожку.

Стара зневажливо покосилася на здобич. Там щось ворухнулося, зашипіло, і мішок, як завіса в провінційному театрі, повільно сповз на підлогу.

На сцені Харитон з’явився у всій своїй красі. Щоправда, білосніжну шерсть трохи паскудило руде куряче пір’я. Сидячи на підлозі, кіт відпльовував курячий пух та сердито гупав хвостом.

Насуплено зиркнувши на господарів, прибулець суворо запитав:

— Так ви що, ще й курей крадете? — Питання зависло в повітрі.

Від несподіванки циган намагався схопитися за лавку, пірнув рукою повз і звалився на підлогу. Потім здивовано підняв очі на стару:

— Мамо! Так я ж думав, що ви чаклунка тільки так, за око. Для ґаджо*. А у вас і кіт розмовляє! (*ґаджо — на ромській: не циган).

З дурнувато роззявленим ротом циган залишався на підлозі. Впершись спиною в стіну, він по черзі переводив баньки то на кота, то на циганку.

Та уважно стежила за мовою котячого хвоста.

Коли хвіст прибульця перейшов у вертикальне положення, а кінчик вигнувся знаком запитання, циганка перевела погляд прямо коту в очі. Тут почалася гра: хто перший кліпне.

Але фори у кота було на весь циганський табір. Як циганка не пружила чакри й не намагалася зробити погляд глибшим, очікувано моргнула першою. Стушувавшись, вона протяжно мовила:

— А схоже, котику, ти не простенький...

Після паузи циганку ніби підмінили. Стару наче перемкнуло з дальнього світла на ближнє, і вона солодко заспівала:

— Мій же ти діамантовий, котику ти наш космічний, щастя ти наше циганське…

Думку стара так і не закінчила, бо циган на підлозі кашлянув і завовтузився, подаючи вигляд, що хоче встряти в розмову. Циганка на нього зиркнула — той знітився, і, як здалося Харитону, циган ладен сідницею провалити підлогу.

З совання та зиркання розклад ієрархії кіт второпав відразу і поважно додав:

— Я би рекомендував його гарненько відшмагати й натикати пикою в отой смердючий мішок, — кіт кивнув на засіб свого недавнього поневолення.

Циганка погодливо закивала та єлейним голосом повернула до космічної теми:

— І яким же вітром космічним тебе до нас принесло…

Харитон її обірвав. Дивлячись на стару спідлоба, «космічний» пробурчав:

— Яким ще таким космічним? Ви це краще спитайте у вашого бандита, — кіт виразно кивнув на цигана, — я ж казав: пику йому натовкти мало.

— Дорогоцінний ви наш, і не сумнівайтеся, своє він ще отримає. Хоча з циганським бароном він таки загрався.

Намагаючись видавити з кота співчуття, стара жалісливим тоном додала:

— Я ж його на баронство ще з дитинства тягнула, а коли чоловік помер, навіть паспорт людський зробила.

Кіт зацікавлено хмикнув:

— Хм… ану-ану… У паспортах я тямлю, подивитися можна?

Ворожка кивнула цигану. Той швидко став на ноги, шаснув за халяву і вийняв заяложену книжечку. Явно вагаючись, він поводив нею між авторитетами. Циганка погордливо закивала на Харитона та зробила великі очі. Барон це зрозумів по-своєму. Паспорт тицьнув коту, а сам, склавши руки за спину, став обличчям до стіни. Стара не втрималася та сіпнула його за сорочку: